Мені 59 років, я з міста Старобільська Луганської області. З 1993 року офіційно займався бізнесом, виробляв продукти харчування. У 2014 році, коли була перша хвиля війни, мій бізнес постраждав, бо вся продукція йшла на Луганськ. У 2022 році ми не витримали - все залишили і виїхали за кордон. Рік жили там, а потім повернулися. Зараз мешкаємо в Києві. 

23 лютого я прийшов о третій ночі додому. А о восьмій ранку зайшла донька і сказала: «Війна». А я їй відповів: «Пізніше мені розкажеш, яка війна». 

Потім за триста метрів від дому був приліт, і я просто злетів із ліжка. Ось так усе і почалося. Потім у підвалі сиділи десь тиждень із онуками. А тоді діти виїхали раніше, ще й потрапили під обстріл, а ми з дружиною виїжджали вже через Росію.

У мене і зараз стрес. Вдома не дуже гарні речі відбуваються, але я творча людина - граю на гітарі, і мене це рятує.

Мрію повернутися додому і відбудовувати наше місто та наш рідний край.