Були вдома. Подзвонив знайомий, що почалась війна. Потім почались вибухи у місті по аеропорту. За 30 хвилин зібрали дітей і виїхали. Тоді я думала що на 2 дні. Але вже 1.5 року в нас відібрали наш дім, наше місто

Я не могла вивезти рідних з пекла, яке почалося в місті. Мала дитина на руках, відсутність житла, роботи і поняття, що далі робити. Було дуже важко фінансово. Тому нестача їжі була постійною. Допомогали фонди та волонтери.

Моя сім'я разом. Але всі мої близькі рідні люди розкидані по всьому світу. Всі люди, які нам траплялися в перші дні війни в Кременчузі, зворушували до сліз, своїм відношенням та допомогою.

Залишились лише фотографії та спогади. Цієї клятої війни. Фото домівок зруйнованих...