Яхти, море, аромат акацій і спортивний Миколаїв — таким залишився в пам’яті Алли Ігнатьєвої її рідний дім. Все життя жінки пройшло в місті корабелів: від юності в яхт-клубі до багаторічної роботи в реанімації, а згодом — у власному продуктовому магазині, що став осердям мікрорайону. А потім — війна. І вже три роки її життя розділене на «до» і «після».

Алла з чоловіком переїхала до Радомишля — і тут долучилася до хабу «Незламна_Я». Спільноти жінок, які пережили втрату, але не зламалися. Їх об'єднала спільна травма і спільна сила.

Алла Ігнатьєва розповідає про вісім місяців безперервних обстрілів Миколаєва. Її родина витримала два, перш ніж виїхати. Одного разу ракета впала у сусідньому кварталі — знайомі були поранені. Повернення додому щороку — це не ностальгія, а біль: будинок заріс бур’янами, миші знищили меблі та продукти, все просякло смородом і цвіллю.

Втім Алла продовжує щороку повертатись додому, щоб навести лад. Каже — це фізично важко, морально — ще важче, але як інакше? Адже це не просто стіни, це шмат її життя.