Форемська Альона, 11 клас, Красноколядинський ЗЗСО I-III ступенів 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Діденко Аліна Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Хочу розповісти коротку історію свого двоюрідного брата. Женю та його меншого брата з особливими потребами виховувала лише сама мама. Адже батько їх покинув коли меншому хлопчикові було пару місяців. Але тітка впоралась із цими труднощами. Ідо початку повномасштабної  війни на вісімнадцятиріччя Євгену подарували квартиру в Маріуполі. Брат був безмежно щасливий такому подарунку, адже не всі навіть повні родини можуть дозволити такий коштовний подарунок. Та і взагалі мати у вісімнадцять років свою власну квартиру то чудово, про таке мріють всі молоді люди.

Але щастя тривало не довго. Через пару місяців у родину прийшло нещастя. Кривава та безжалісна війна торкнулась і цю сім’ю.

Будинок мами та подаровану квартиру було зруйновано вщент російськими ракетами. Мама з братом зібрали рештки речей та виїхали до країни – агресора, а Женя у свої вісімнадцять років повністю розчарувавшись у житті пішов до лав Збройних Сил України. Зараз він має друзів і  побратимів, які допомагають йому в усіх скрутних ситуаціях.

Єдине, що змушує боліти моє серце, це те, що Женя більше не спілкується з рідними. Він вважає їх зрадниками.

На даний час Женя досі обороняє рідну неньку Україну. А я в свою чергу підтримую свого любого брата всіма можливими способами. Окрім донатів, я спілкуюсь з Женею кожного дня. Моральна підтримка це один із найважливіших видів допомоги в умовах сучасного світу. Пишаюсь своїм братом, я його підтримка а він моя гордість!