Я вже не дуже пам’ятаю, як дізналась про початок війни. Мабуть, син зателефонував і сказав. Я не виїжджала, постійно перебуваю вдома.

Шокували постійні вибухи. Поруч з нами є школа, і в неї влучали. В моїй квартирі балкон розбили. Страшно було.

Усе шокує, все страшно. Постійні вибухи в місті. Води не було, магазини зачинилися. Нічого не було. 

Ми в окупації багато місяців прожили. Син виїхав, а ми з чоловіком тут постійно були.

Дуже хочемо, щоб війна закінчилася, але це не від нас залежить. Я вже майбутнього зовсім не бачу. Я хвора, ліків не вистачає, грошей немає. Яке майбутнє?