Мені 21 рік, я студентка. Навчаюсь у Харкові. В перший день війни була в Харкові у гуртожитку, і одразу мені вдалося виїхати, я повернулася до рідної домівки в Сумську область.
Коли ми під’їжджали до Охтирки, там вже були російські військові, потрібно було їхати в об’їзд. Було дуже страшно, але все вдалося.
Вдома не було світла деякий час, але всього вистачало. Наші згуртовані люди мене дуже вразили.
Взагалі ця вся ситуація – шок. Мрію повернутися до Харкова. Уявляю своє життя. Але думаю. що коли я повернуся, то не зможу там жити, тому що в голові будуть кадри війни.
Я сподіваюсь, що війна закінчиться найближчим часом, і ми будемо працювати на благо України. Майбутнє уявляю щасливим.
