Ми живемо поблизу міста Чугуєва, почули перші вибухи на аеродромі. Летіли літаки, ракети, було дуже гучно і дуже страшно.

Сама війна - це труднощі. Слава Богу, ми переїхали в іншу область, і нас там зустріли добре. Я працюю, діти ходять на гуртки, в школу. Найстрашніше - це війна, і що ми поки не можемо повернутися додому.

Дуже багато людей не розуміють, що війна по всій Україні, а не в одному куточку. Люди досі не розуміють, що потрібно змінювати мислення. Потрібно згадати своє коріння, відійти від усього російського.

Коли ми сюди приїхали, нам люди допомагали, були дуже уважні. Оточили нас розумінням, піклуванням, максимально всі прониклися нашою ситуацією. Я з легкістю знайшла роботу. Гарні люди зустрічаються більше, ніж погані. Ще в мого папи була онкохвороба, і тут його вилікували.

Чекаємо нашу перемогу, поки не залишиться ні одного росіянина на нашій землі. Ми стали сильніші, нас вже нічим не налякаєш, будемо боротися на нашій землі, хто як може.

У нас буде чудове майбутнє. Ми будемо працювати, діти - ходити до школи. Наша країна переживе кризу. Люди будуть повертатися з-за кордону. Я думаю, що спільними зусиллями ми все витримаємо і будемо процвітати.