Гура Каріна, 10 клас, опорний заклад Орлівського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» Кочубеївської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Іванюк Катерина Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ніч-чаклунка плела візерунки снів. Зараз я вже й не згадаю, що мені наснилося, але я посміхалася уві сні, була щасливою. А вранці мене чекала страшна та несподівана звістка. Розпочалася війна.

До мене приїхала молодша сестра погостювати, ми вибігли на вулицю, всюди були налякані люди, навколо чути вибухи. Усі погано усвідомлювали, що таке може трапитися з нами. Думали, що скоро все закінчиться. Та це був лише початок. Нас відправили до Кривого Рогу, в безпечне місце, поки це все не закінчиться. Мої батьки залишилися в селі, тому що не хотіли залишати нашу домівку. Невдовзі до нас дійшла страшна звістка, в бабусі моєї розбили хату, повикрадали речі, повбивали собак та котів. І так тяглися дні за днями. Минув рік, мій тато пішов захищати країну. Гордість і відчай злилися воєдино. Дуже хвилююся за нього. Ми і до цього допомагали нашим захисникам, готували та передавали їжу, донатили.

Для чого потрібна ця війна?

За що вмирають діти, захисники та захисниці, цивільні люди? Хтось може дати відповідь на це запитання? Хтось знає чи ні?

Кожен день війни навчив мене цінувати рідних, друзів. І нарешті я зрозуміла, що означає таке коротке, але вагоме слово «Мир». Сьогодні точно знаю, що ці тисяча днів війни були і є дуже тяжкі, але вони зробили всіх нас дуже сильними та мужніми. Я дякую за це нашим захисникам, нашим ЗСУ. Хоч війна і досі триває, проте я вірю, що вона скоро закінчиться, і ми обовʼязково побудуємо чудове майбутнє нашої держави. Я закликаю всіх завжди памʼятати тих, хто загинув за наше життя і тих, хто зараз все робить для нашого світлого майбутнього; щоб ми спали спокійно, пили каву або чай. 

Дякуємо нашим захисникам та захисницям, віримо в перемогу! Слава Україні!