Я з міста Снігурівка Миколаївської області. Мені 55 років.

Я був на роботі і про початок війни по телевізору почув, а 14 березня відчув. Бомби впали на військкомат, а я поруч живу – кришу побило, і все таке. Зі Снігурівки я не виїхав, був в окупації.

З продуктами були труднощі, особливо – з хлібом. Постачання було тільки російське з Херсона, дефіцит хліба. Ну і грошей не було. Я не працював. Води не було, її давали раз на тиждень, в лікарні не було ніяких ліків. Не було зв’язку, світла. Світло дали руські аж в кінці вересня.

Прийшли в дім до мене, все перевернули. Сусіда забрали і побили. Мій зять загинув на війні. Все це мене шокує.

Сподіваюсь, що війна завершиться в цьому році.

У мене два сина – це моє майбутнє. Хочеться, щоб всі жили у мирі.