Мені 48. Живу сам у Снігурівці Миколаївської області.

24 лютого минулого року я був на роботі. Це я точно пам'ятаю. Чутно було вибухи зі сторони Нової Каховки. Дуже гучно було. А 19 березня до нас уже зайшли росіяни. Я був в окупації.

15 березня в Снігурівці електропостачання вимкнули. Магазини не працювали. Нам не нараховували заробітну плату. У Херсоні бізнесмени готівку знімали за комісію, брали 20%, а потім - 15%. Так ми приблизно вісім місяців окупації й прожили. Гуманітарки я не отримував, по воду їздив на джерело.

Там, де ми воду брали, від мінометів є влучання в ґрунт. Постійно черга збиралася. Було небезпечно, звичайно. І бахкало щодня. А зі сторони сільгосппідприємства «Світанок» щовечора бахкало. Там нульова зона була.

Я мешкаю на вулиці Бойченка, то в мене і вікна, і двері, і сама хата тряслася. Та, дякувати Богу, до мене прильотів не було.

Снігурівку звільнили 10 листопада. А росіяни втекли 9 листопада вночі. Спочатку нікого не було, а потім ЗСУ зайшли зі сторони траси на Березнегувате, де в нас кладовище. І ми не могли повірити, що вони вже тут. У нас вистачало прихильників «русского мира». Казали, що росія тут назавжди. Але не по-їхньому вийшло.

Після окупації приємно було, що почали гуманітарку давати щотижня. Продукти є.

Я думаю, що війна закінчиться в цьому році. Ми звільнимо Південь, Крим і всю Україну.

Хочеться жити в заможній європейській країні, щоб рівень життя хоча б був такий, як у Польщі. Щоб не думати, що тобі на щось не вистачає, щоб кожного літнього сезону була змога їздити кудись. Я не кажу – за кордон, але хоча б в Україні відпочивати була змога. Хочеться, щоб ми були європейською країною хоча б із середнім рівнем достатку. Я вірю, що так і буде.