В перший день війни я була в місті Краматорську, бо працювала там. Була поблизу аеродрому, - туди прилетіло і було дуже гучно.

Під час війни мені емоційно важко, матеріально важко, є труднощі з влаштуванням на роботу. Чоловік - пенсіонер, а я працюю.

Найстрашніше було втратити близьких. Моя мама похилого віку, їй було дуже важко морально, а це відобразилось на її здоров’ї. Ми виїхали з за нею, тому що не було медичної допомоги. Хоча люди і допомагали один одному, зблизилися в цей час. Та всі новини, які були, - це шок.

Приємно зворушило, коли зайшла в Лиман українська армія. Це була гарна звістка, кожен телефонував один одному і розповідав, що і як. 

Почали люди повертатись, але там зараз мало хто живе, бо будинки зруйновані. 

Зараз ми у Світловодську, бо у нас тут далекі родичі. Ми вирішили виїхати до них. Виїжджали під обстрілами, зібралися за годину. Що могли те, взяли. Тут церква нам надала прихисток. Ми переночували у них три дні, поки оформлювали документи, нас там годували, а потім допомогли найняти житло. 

Хотілося б повернутися назад додому. Заплющити очі - і щоб всього цього не було. Але це - тільки мрія.