Ковальчук Олена, вчитель, Житомирський приватний християнський ліцей "Сяйво"

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Сила українців в єдності та взаємодопомозі. Це тримає нас і дає сили вірити у Перемогу. Те, чого ми так боялися, увірвалося в наше життя і змінило його остаточно. Повномасштабну війну ми зустріли разом із сином. Останні два тижні я спала лише по кілька годин неглибоким сном, тому коли спросоння почула вибухи, то подумала, що то знову наснилися жахіття. Телефон наполегливо задзвонив і не реагував на рухи, доведені до автоматизму: це не будильник.

Нарешті зрозуміла, що потрібно відповісти на дзвінок. «Мамо, тут якийсь кіпіш, я нічого не розумію, всі кричать, якісь стривожені», - почула в трубці схвильований голос донечки.

Стряхнула головою залишки сну, включила світло і телевізор. Через кілька хвилин прийшло повідомлення на телефон, яке мене остаточно розбудило. Писала мама мого учня в чаті класу. Вона з родиною мешкала за містом і бачила вибухи та пожежу з вікон будинку, забирає своїх п’ятеро дітей і рухається до кордону.   

Я так і не купила синові подарунок, а у нього завтра день народження. Він так чекав своє 20-річчя, будував плани, як буде святкувати з родиною, а потім з друзями.

І подарунок ми планували обирати разом. А через три дні ми з донечкою мали йти на першу примірку весільної сукні. Це все залишилося у минулому житті, десь далеко, а зараз потрібно встигнути багато всього. Попросила сина зібрати речі, зателефонувала рідним, записала аудіо зі словами підтримки для своїх учнів і надіслала в батьківський чат. Можливо комусь із дітей потрібно вийти онлайн на урок, щоб трішки заспокоїтися і дати час батькам зібратися думками? Написала про цю пропозицію, четверо батьків відгукнулися і подякували. Перші дні ми з учнями багато спілкувалися, щодня розпочинали урок з молитви, ділилися переживаннями.   Усім класом на онлайн уроці ми зустрілися вже 14 березня 2022 року. Хвилювалася, ніби це був мій перший урок в житті. І ось нарешті я бачу очі дітей. Такі дорослі погляди, серйозні, стривожені та водночас радісні, бо зустрілися.

Польща, Нідерланди, Англія, Болгарія, Данія, Німеччина, Америка… Лише четверо дітей перебували на той час в Україні і також не у своїх домівках. Я ледь не розревілася, але мала бути сильною, бо від мене залежав їх настрій і бажання навчатися.

За літо багато родин з дітьми повернулися до Житомира. Ми сформували нові класи, об’єднавши паралелі, бо частина дітей ще залишалися за кордоном.  Першого вересня розпочалося очне навчання. Я дивувалася, як діти після довготривалого перебування в укритті могли бігати, радіти і вчилася цьому у них. Вони обнімали мене постійно просто так, щоб дати мені силу і зарядитися самим. Ми навчилися робити уроки у сховищі, писати і читати при свічках, багато молилися, писали та малювали листи нашим захисникам, ділилися смаколиками.

Часто у мене на столі загадково з’являлися цукерочка, печиво чи шматочок яблучка. За турботами, повітряними тривогами минуло два навчальні роки.

У травні 2024 року ці діти закінчили початкову школу і продовжили навчання у п’ятому класі. Я називала своїх учнів класом волонтерів, сміливими і незламними. Присвятила їм поезію та написала оповідання, видала збірку поезій «Обпечені крила», до якої увійшли їх малюнки. Сьогодні працюю з першокласниками. Вони також навчилися вчитися в умовах війни і проявляти турботу один про одного, співати пісні для мам та малювати малюнки захисникам.

Серед них також є діти, татусі яких захищають нашу Україну. І я бачу, як вони сумують за ними і в такі моменти дарую свої обійми і турботу.

Моя родина допомагає працювати у нашому волонтерському центрі, який ми організували в офісі громадської організації «Територія здоров’я, краси та успіху», членкинею якої я є. Керівниця Ірина тимчасово виїхала з дітьми та онуками до Німеччини і змогла організувати допомогу для мирного населення, а згодом і для військових. Через волонтерів передавала посилки в Україну. Син з чоловіком забирали коробки, а ми з донечкою сортували отримане та організовували передачі тим, хто потребував допомогу. Волонтерський центр працює і сьогодні. Ірина повернулася в Україну. 

Зараз ми зосередились на допомозі нашим захисникам, шпиталям. Закуповуємо ліки, маскувальні сітки, термобілизну, збираємо одяг та постільну білизну, смаколики. В кожну посилку обов’язково вкладаємо малюнки та листи від дітей.

В умовах повномасштабного вторгнення ми вже не один раз святкували день народження сина Олексія. Але й досі пам’ятаємо смак того торта, який спекла для нього сестричка Катя 24 лютого 2022 року і привезла наступного дня разом зі своїм коханим та його сестрою. Моя донечка одружилася в черні 2022 року. Вона була у ніжній білій сукні, дизайн якої трішки змінили у зв’язку з трагічними подіями. На святі було 12 гостей.  Без ведучого, музики, непотрібних ігор, але з дорогими серцю людьми.  Її коханий Максим став для мене другим сином. Діти підтримують мене і допомагають. Організація спортивних змагань, водіння, презентація книги, допомога у волонтерському центрі або у бабусі на городі чи просто кава з тістечком під час робочого дня.

А в ті ночі, коли над містом літають ракети та шахеди турботливе «Мамо, швидко в коридор!» від сина та «Як ти? У мене все добре, не турбуйся» від донечки.  

В колективі приватного християнського ліцею «Сяйво» я також відчуваю підтримку і турботу. Наша директорка Шостенко Галина Петрівна та її заступниця Ільєнко Олена Миколаївна з перших днів повномасштабного вторгнення організували прихисток в укритті ліцею для родин з дітьми, харчування для дітей та вихователів дитячого будинку сімейного типу. Але вже влітку 2022 року ми розпочали готувати ліцей та переоблаштовувати укриття до очного навчання. Син та чоловік Олени Миколаївни боронять нашу землю, а вона жодного разу не поскаржилася, що їй важко. Лише втомлений і стурбований погляд підказує, що потрібно і їй перепочити. Галина Петрівна весь час шукає кошти, щоб потурбуватися про педагогів: вчасно виплатити зарплату, організувати екскурсію, відпочинок з навчанням на кілька днів, маленькі подаруночки до свят.

Сьогодні вона мужньо бореться з хворобою і вже колектив турбується про неї: молиться, передає смаколики та віддано працює.

Разом – ми велика сила. І обов’язково  буде Перемога України. Бо з нами Бог і самі сміливі, мужні і надзвичайні воїни та рідні люди. Війна змінила кожного з нас. Ми вміємо любити, а цінувати і підтримувати  навчилися під час війни.