Рисцова Оксана, 9 клас, Комунальний заклад "Богодухівський ліцей №2" Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яковлєва Олена Сергіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мир і війна, повага й приниження, дружба й ненависть, допомога й байдужість. Чи задумувались ви, яке відлуння знаходять ці слова у вашому серці? Що є найбільшою цінністю для людини?

Моє життя вже ділилося на «до» і «після» –  це був день 22 лютого 2022 року. А зараз знову навпіл: мій ліцей, де панувала радість, і його руїни. Ми з сестрою чули вночі вибухи. Ще було невідомо, чи влучили в якусь ціль. А потім я почула страшну новину – пошкодили ліцей. У районній газеті «Маяк» (№12, від 21 березня 2025 року) написали: «За інформацією Богодухівської прокуратури, 15 березня з 00:50 до 03:20 збройні сили рф вдарили п’ятьма БпЛА «Шахед» по м. Богодухів. Пошкоджено будівлю навчального закладу, будівлю майстерні, складські приміщення й домоволодіння, розташовані поруч. Повністю знищено автомобіль та автобус, ще п’ять автобусів і автівка зазнали пошкоджень».

Було гірко й боляче. За що?! Ми й так навчаємось онлайн, і тепер, після прямого влучання, важко уявити, що моє минуле й майбутнє тут знищено.

Рятувальники боролися з вогнем, який лютував у руїнах, поглинаючи шкільні меблі, що колись стояли в класах, і перетворюючи підручники на попіл. Полум’я захопило й наочні посібники, що були джерелом знань для нас. Книги знищили лише за те, що вони написані моєю рідною мовою?! Це не повинно повторитись! Я вдячна Богу, що обійшлося без жертв.

Наступного дня безліч добровольців долучились до прибирання ліцею від наслідків нічної атаки. Дах на споруді знищено, вікна вибиті, міжкімнатні стіни повалені. Жах!

Уже вкотре розумію, що слова «разом ми сила» не є порожнім звуком. Те, що було зроблено, вражає: дошками закриті порожнечі, що раніше були вікнами, вивезено гори уламків, проведено ремонтні роботи з відновлення покрівлі. Я дивилася на людей, які небайдуже поставилися до цієї проблеми. Тут були учні ліцею разом із батьками та іншими родичами, його працівники, колеги з інших шкіл, волонтери. Люди йшли потоком, плакали. Обіймали одне одного й мовчки долучалися до роботи, якої, на жаль, вистачало всім. Я пишалася своїми земляками!

Мир – це найбільша цінність на Землі. Так хочеться, щоб затихли звуки сирени, вибухи не розривали тишу, а лінія фронту залишилась у минулому.

Згадую роки навчання в мирний час. Як чекала на зустріч із однокласниками після літніх канікул, хвилювалась при підготовці до свят. Розглядаю старі світлини. Ось бабуся в шкільній формі з фартушком, далі бачу маму, тата та себе. Одяг змінювався від покоління до покоління, а урочисте перше вересня у колі справжніх друзів та вчителів залишалось незмінним.

У березні в моєму ліцеї проводився фестиваль «Чарівна україночка». Учениці шили власноруч для ляльок гарне вбрання, оздоблене вишивкою, мереживом, тасьмою. Я теж брала участь, а на святі ми зняли чудове відео. Ляльки, залишившись на деякий час у школі, стали свідками страшних нічних подій. Я ніби бачу в їхніх очах німе запитання: «Навіщо з нами так чинити? Ми даруємо радість дітям!» І сталося диво!

Ляльки, хоч і забруднилися, вціліли, не дивлячись на те, що у сусідніх класах вирувало полум’я. Мені здається, що сукні-вишиванки захистили їх, неначе броня. Це символічно, що національний одяг став оберегом для ляльок.

16 листопада відзначають Міжнародний день толерантності. Попри всі відмінності, кожен має право на гідність і свободу. Толерантність – синонім слова терпимість, але все ж відчувається різниця між змістом цих слів – поважати і терпіти.  Вона здатна принести мир і гармонію не тільки нам, а й у навколишній світ. Головне – це любов та повага до інших. Такі прості, але, водночас, сильні слова.

Кожна людина мріє знайти розуміння й підтримку в скрутний час. Якщо з нашого життя підуть у забуття агресія, конфлікт, ми станемо більш чуйними й позитивними.

Людині властиві такі риси, як доброта, справедливість, щедрість, милосердя, ввічливість, витримка, вміння прощати, життєрадісність, мудрість, почуття гумору та інші. Але я бачу, як дехто виставляє на показ свою жадібність, заздрість, злість, жорстокість, байдужість, безвідповідальність, нахабство тощо. Чи гідно це звання людини?

Кожна дитина має право на щасливе дитинство. Це не просто гарні слова – це істина, яка має стати основою нашого світу. А щоб дитинство було щасливим, найперше, що потрібно – це Мир.

Саме він дозволяє вільно жити, навчатися, мріяти, бути собою. Без нього всі інші цінності втрачають сенс. Нас виховують батьки, вчителі, вожаті в таборах, друзі, випадкові люди й саме життя. Вони передають нам досвід, навчають мудрості, формують наш характер. Ми повинні пам’ятати про людську гідність, силу духу, вміння прощати, більше дружити й менше ненавидіти. Тільки так ми зможемо змінити світ на краще.

Я часто згадую щасливі моменти свого життя – теплі дні в таборах, де панувала атмосфера доброти, підтримки, щирого дитячого сміху.

Ми гралися, ділилися мріями, співали пісні під гітару, відчували, як світ навколо нас дихає теплом. Природа була нашим другом. Як добре з друзями взимку ходити на ковзанку, навесні милуватися першими квітами, улітку купатися в річці, восени гуляти в тихому різнокольоровому лісі. Всюди присутня гармонія та краса. І зараз стискається серце від болю: хтось намагається їх відібрати, стерти ракетами, дронами, ненавистю.

Благаю, не треба! Не забирайте в нас мрію! Я хочу зустрічати сонце, бігати босоніж по росяній траві, слухати щебет пташок, милуватися зоряним небом. Небом мирним, без тривожних сирен, без вибухів, без втрат.

Іноді стає страшно й боляче, коли усвідомлюєш, як важко донести до сердець мільйонів людей по всьому світу, пояснити їм, що ми не хочемо війни, прагнемо Миру. Хочеться закричати, щоб почули всі – діти України прагнуть жити, а не виживати. Ми мріємо про майбутнє. Ми хочемо малювати квіти, веселки, пташок, а не зруйновані будинки й танки. І хоча іноді приходить відчай, я не втрачаю віри.  У силу добра, у єдність людей, у те, що ми обов’язково переможемо ненависть і зло.

Ми повинні бути толерантними один до одного, поважати відмінності та будувати світ гармонії й любові.

Я – дитина, яка прагне Миру. Я хочу жити в гармонії, з усмішкою на обличчі, в атмосфері підтримки, творчості й щастя. І я знаю, що все це можливе, якщо разом ми збережемо головне. Нехай буде Мир на всій Землі! Перемога завжди за добром!