«Нравится, не нравится – терпи, моя красавица»: цей звіт про випадки сексуального насильства, яке чинили російські війська на окупованих територіях України, містить 68 свідчень українських жінок. Їх збирали для польського Центру документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна.
Автори звіту наголошують: сексуальне насильство в усіх регіонах, захоплених російською армією, ще від початку війни у 2014 році набуло системного характеру. А утворені окупантами квазідержавні «органи влади» не лише не захищають людей, а навпаки – беруть безпосередню участь у тортурах.
Дослідниця Ірина Довгань розказує, що вона дізналась про сексуальні злочини військ РФ в Україні. Матеріал Радіо Свобода.
Ви могли бачити фото знущань із жінки, загорнутої в український прапор: це центр Донецька, 2014 рік. Ірині Довгань, власниці салону краси у Ясинуватій на Донеччині, тоді було 53 роки. Коли почалася війна, Ірина з подругами збирала і возила через блокпости угруповання «ДНР» різноманітну допомогу для українських військових.
Ірина Довгань у Донецьку, фото Маурісіо Ліма
Людину, яка знала про волонтерство Ірини, затримали в Донецьку, жорстоко побили й отримали від неї дані про Ірину.
В останню поїздку волонтери і військові разом зробили фото з гуманітарним вантажем. Знімки потрапили до рук бойовиків з батальйону «Восток». 23 серпня 2014 року Ірину Довгань затримали, назвавши «американською шпигункою». У смартфоні Ірини знайшли МС на підтвердження грошового переказу у 22 тисячі гривень благодійному фонду «Крила Фенікса». Це були і гроші Ірини, і кошти, зібрані жительками тоді вже окупованої Ясинуватої.
Ірина Довгань, Дніпро, 4 червня 2019 року
Ірину відвезли до лінійного відділку міліції в Ясинуватій і провели через натовп бойовиків.
«Це було перше жахіття: ти в кайданках, нічого не бачиш, тебе штовхають, зривають одяг, хапають за всі частини тіла, до яких у нормальному житті ніхто ніколи не торкається. Потім заштовхали до камери… До камери хтось прийшов, і я пережила дуже страшний момент в моєму житті. Я не буду розповідати подробиці, я не маю на це просто сили», – згадує Ірина.
З Ясинуватої її відвезли до Донецька на базу «Востока». Там протримали декілька днів: допитували, били, катували психологічно, імітували розстріл.
«Коли зброя клацнула біля моєї скроні – то я померла, якась розумна частина мене вмерла: вона прийняла те, що мене вбили», – ділиться колишня полонена.
Потім вона втратила свідомість, а до тями прийшла вже стоячи: на шиї висіла картонка, а на плечах був пов’язаний український прапор. Жінку заштовхали у велику автівку золотистого кольору, і водій-осетин спитав: «Ну що, с…ка, тебе колись є…али в «лексусі»? Зараз у тебе буде така можливість. Пишаєшся?»
Автівка кілька разів зупинялася, і чоловік намагався зґвалтувати полонену – проте не міг знайти безлюдного місця. Врешті він висадив Ірину на площі «Мотель», й вона стала, тримаючися за стовп, аби не впасти. Жінка згадує, що після заохочень бойовиків, її руками і ногами почали з люттю бити місцеві жінки. Це катування зафіксував та передав The New York Times фотограф Маурісіо Ліма.
Через день після публікації фото Ірину Довгань передали групі журналістів, які вивезли її з окупації. У 2018 році Ірина Довгань свідчила щодо сексуального насильства на Донбасі у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.
Після деокупації Київської області Ірина почала документувати воєнні злочини російських військ на Макарівщині.
«Люди були почорнілі, налякані, прибиті російською окупацією»
«До якого би села ми не заїжджали, з якими би місцевими людьми ми не спілкувалися – вони були почорнілі, налякані, прибиті російською окупацією. І в кожному селі говорили про зґвалтування. Також ми між селами Липівка і Королівка задокументували спалену колону: там були машини з людськими останками; були песики, які вистрибували з машин і згоріли (без шерсті вони порозпухали, як обсмалені свині); банки з консервацією, які повибухали від надлишку температури», – ділиться Ірина.
Залишки знищеного російського гелікоптера поблизу Макарова на Київщині, 5 травня 2022 року
Вона описує свідчення про показовий злочин окупантів 8 березня у одному з сіл на Київщині. Під приводом привітання з жіночим днем обрали собі двох жінок, викрали їх та упродовж ночі ґвалтували у приміщенні, де обладнали штаб.
«У іншому селі двоє російських військових перелізли через паркан до жінки, змусили її роздягнутися (якраз тоді був мороз і лежав сніг). Потім змусили її бігати по снігу, стріляючи під ноги чергами з автоматів. І отак, нагу, ганяли її довкола її ж будинку. Потім ґвалтували її дулом автомату, порозривали їй внутрішні органи», – говорить Ірина.
Російські військові з батальйону «Крим»
Після Київщини Ірина документувала злочини армії РФ у південних регіонах. Там дізналася подробиці акту насильства над місцевою шкільною вчителькою української мови.
«Вона в 75 років була зґвалтована російським військовим. Він їй ножем порізав живіт, вибив їй зуби, вдаривши в обличчя прикладом. А потім займався з нею оральним сексом у її роті, переповненому її ж кров’ю», – переповідає подробиці Ірина.
Ця постраждала жінка, каже Довгань, не приховує злочину, що з нею зробив російський військовий, адже увесь світ має знати про те, що відбувається на окупованих територіях України.
«Це наша частина війни, це наша зброя проти Росії. Про це не можна мовчати, бо, якщо будемо мовчати, – втратимо багато можливостей боротися проти ворога… Я впевнена, що незабаром буде і висновок Гаазького міжнародного кримінального суду. Проте ми є, і ми є кращим доказом, ніж рішення цього суду», – переконана Ірина Довгань.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
