Звіришин Марія,

викладачка електротехічного профілю ДНЗ «Вище професійне училище №34 м.Стрий»

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Переплелись минуле і сучасне червоними і чорними нитками. Сталось негадане неочікуване несподіване, а може і гадане, і очікуване, і сподіване бо як може почувати себе народ, маючи по сусідству ненажерливого кровожадного монстра, який постійно тримає відкритою пащеку і в кожну мить готовий тебе проковтнути. Та не врахував ординець, що може подавитись.

Ще не забули ті часи, коли на всіх теренах українці захищали виборювали вигризали своє право на волю, на свободу, на самостійність, на незалежність.

Сотні років боротьби, мільйони втрачених життів та ще більша впевненість, що ми хочемо, ми можемо, ми зобов’язані, ми будемо жити у вільній незалежній самостійній процвітаючій Українській державі.

Добре пам’ятають українські широкополі лани і Дніпро, і кручі , і прозорі джерела, і смарагдові насичені ліси, і сині гори, і безкраї степи Січових стрільців, героїв Крут, штучний голодомор, етапи в Сибірські мерзлоти, знищення еліти нації та добре пам’ятають велич духу, силу волі, прагнення до свободи і фантастичні подвиги і, здавалось, нелюдську витримку і безмежне прагнення свободи.

Були помилки, бо не буває їх лише на чистих сторінках та була гордість за утвердження відновлення європейської процвітаючої держави - Україна!

Та настала четверта ранку 24 лютого 2022 року…

Бомби з, ще кілька хвилин тому мирного неба, танки на вулицях, в дворах, кулеметні черги по мирних жителях, обстріли градами затишних доглянутих помешкань, катування, ґвалтування, грабіж, різанина, масові вбивства, наспіх зариті братські могили…

розпач, сльози, плач, голосіння… і жага звільнити рідну землю від жорстокого загарбника, єднання нації, пробудження зову предків, генної пам’яті, де в кожній клітинці закладено прагнення до волі і повне відкидання рабського існування.

Окупанти на українській землі… заготовлені бланки паспортів УРСР, танках парадна форма … і очікування квітів, хліба та солі. Натомість отримали свинець, отруту та чорний пакет. Українці об’єдналися в єдиний спротив, єдиний міцний незламний кулак, який завдав смертельний удар по зубах віроломному нападнику.

В волонтерський рух включилася вся Україна: дітки віддавали гроші, які їм дарували на день народження, випікали тістечка, виготовляли сувеніри, пенсіонери несли в волонтерські штаби частину пенсії, в’язали теплі шкарпетки, ліпили тисячі вареників, випікали паски, навчальні заклади, церкви, виробничі організації частину заробітку віддавали на придбання дронів, броньованих авто, тепловізорів тощо.

Не можу забути трагічну історію однієї з українських родин.

Волонтерська група з Львівської області в черговий раз прямувала, добре споряджена всіма необхідними пожитками для фронту, на Схід через населений пункт, який ще недавно був окупований. Біля одного з вщент зруйнованих будинків побачили сидячого чоловіка, який стискав голову руками і враз у раз схилявся до землі.

Зупинилися… підійшли… обнялися як найрідніші… і розговорилися. Чоловік з гіркими сльозами, що невпинно котилися з очей розповів про щасливу свою родину, як вони з дружиною раділи народженню другого онука, як дзвінко лунав дитячий сміх в їхній затишній оселі, як гарно плодоносив їх розкішний сад… і ще багато різних як, одним словом - святкували Життя. Та настала трагічна мить. В один з обстрілів житлових будинків, їхній будинок був вщент розбитий і онуки з дружиною були вбиті…

Мужчина похоронив найрідніших в саду, куди тепер приходить кожен день, просить пробачення, що не зміг їх захистити…

Хіба можна таке московитам пробачити? Як можна таке пережити?

Та ми зможемо, ми вистоїмо бо єдині і з нами Бог. Оспіваємо, опишемо, оплачемо, крок за кроком безперечно здобудемо Перемогу.

Ми не складемо крила, разом здолаємо ворога і в лавровий вінок Перемоги України поміж чорними і червоними кольорами вплетемо розмаїття всіх райдужних кольорів в знак процвітання українського народу в мирі і любові, в достатку і добрі, в єднанні і співчутті, в милосерді і підтримці та безупинному рості, процвітанні в гармонічному поєднанні духовної з матеріальною сферами.

Пишаюся тим, що я є членом єдиної незламної волелюбної мужньої української родини, я – українка і твердо вірю – перемога за нами!