Чернявська Єлизавета, 9-б клас, Барвінківський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання — Тітченко Наталія Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це лише сутичка армій чи нерозривна частина життя людей, які її переживають? Ці питання стали для мене важливими, коли почалося повномасштабне вторгнення. Замислюючись над ними, помітила, що моє світосприйняття почало кардинально змінюватися.

24 лютого моє життя, як і життя кожного українця, розділилося на «було» і «стало». Календарні дні, як такі, перестали існувати — лише відлік днів до нашої Перемоги.

Перші місяці війни я проживала в абсолютній дезорієнтації. Що робити, коли летить літак чи ракета? Як захистити себе і близьких?  

Мабуть, як і більшість із нас, я маніакально стежила за кожною новиною, вслухалася у кожний гучний звук за вікном.

Перші повітряні тривоги, звуки вибухів, потоки біженців — все це стало частиною мого буденного життя. Я відчула, що рівновага, в якій жила до того, зникла. Найболючішою раною на той час був Ізюм. Там були близькі люди, з якими не було звʼязку. Кожен день був сумішшю страху, відчаю та надії.

Я усвідомлювала, що в таких реаліях треба буде жити не один день. Якимсь дивним чином відбулася переоцінка цінностей. Те, що було буденним, звичайним, стало надзвичайно важливим. Зуміла перебороти страх і 

віднайшла в собі здатність бачити красу в простих речах — у теплій чашці чаю, у запаху квітів, у тиші, у обіймах мами і тата,

які стали ще ріднішими і ніжнішими. Навіть шматок хліба, до якого я була байдужа до війни, став у сто разів смачнішим за найдорожче тістечко.

Після 1000 днів війни однозначно можна стверджувати: я змінилася. Стала сильнішою, мудрішою і чуйнішою на відміну від моїх однолітків, які на даний час перебувають за кордоном. Мабуть, деякі з них навіть не планують повертатися на рідну землю і пов'язувати своє життя з нею.

Я – майбутнє України. І вже зараз починаю замислюватися над своєю роллю в цьому житті. Моїм головним завданням на даний момент є добре навчатися, стати кваліфікованим спеціалістом.

Найбільшою мрією, яку я хочу здійснити після закінчення війни, — відвідати найкрасивіші куточки нашої мальовничої країни.

Сподіваюся, що саме цього року це стане реальністю.

Ми все обов’язково відбудуємо!