Я хворіла на коронавірус. Пішла в лікарню, але там не приймали, бо вже облаштовували бомбосховище. Ми розвернулися і пішли додому. Ось так я перший день війни запам’ятала.

Світла не стало 14 березня, як літак скинув бомбу на Снігурівку, на військкомат. А ми живемо недалеко - нам вибило вікна і в хаті, і в кухні. В хаті ми трошки вікна зробили, а у кухні фанерою забили. 

Світла не було. Не стало хліба. А потім почали возити. Донька наполягла, ми найняли машину і поїхали.

Ми виїжджали в Баштанку - це недалеко, і не було жодних проблем. 22 березня були вже росіяни в Снігурівці. А ми виїхали 5 квітня, то побачили їх. Вони ходили по хатах, перевіряли документи. Ми найняли машину і виїхали о шостій ранку. Нас не перевіряли.

Відразу так було страшно і важко психологічно! І зараз великий стрес.

Сподіваємося, що війна в цьому році закінчиться. У мене вже вік такий, що думати про майбутнє якось не виходить. Хочеться, щоб у дітей був мир і все було добре.