Рабоча Анастасія, 2 курс, Кам'янець-Подільський ліцей №5 Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Черенько Галина Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

«У мене є мрія, що настане день, коли четверо моїх дітей житимуть у країні, де про них судитимуть не за кольором їхньої шкіри, а за тим, що вони за люди», - казав у своїй найвідомішій промові Мартін Лютер Кінг.

«Я маю мрію» - виступ, що став переломним моментом в історії американського суспільства. За версією Американського товариства ораторського мистецтва, найкраща промова ХХ століття, що об’єднала 250 тисяч людей. Єдність, братерство, допомога один одному зробили афроамериканців тими, ким вони є. Вони стали рівними з іншими. Сьогодні вони відомі людству як видатні письменники, співаки, художники, вчені, лікарі та ін.

Невже мрія Мартіна Лютера Кінга здійснилась?

Сьогоденне суспільство досить неприязно ставиться до будь-якої нерівності. Із сучасних книг, серіалів, фільмів, промов, підкастів ми отримуємо інформацію про те, що неважливо, якими є  колір шкіри, стать, національність, релігія, головне - внутрішній світ людини, її діяльність. Невже настав той час, коли люди безумовно приймають один одного? “Всі божі діти, і чорні, і білі, євреї та християни, протестанти та католики зможуть з’єднати руки”, проте не все так ідеально. Гноблення та приниження все ще живуть у суспільстві.

Зазвичай ворожість, живучи в людині, виривається назовні, що призводить до агресивних дій і навіть злочинів. Мені не вистачить усього життя, щоб розповісти хоча б про частину вбивств, спричинених національною, релігійною або расовою ненавистю.

Через неї  руйнується мирне життя, помирають нації, зникають культура та віра. Небуття... Страшно уявити, що через певне обмеження в голові іншої людини, можна зникнути назавжди. Чому? Лише тому, що ти -”не такий”.

Війна в Україні.

Багато українців, від дорослих, до ще ненароджених, позбавили права на життя. На серці кожного українця рана, у якій зруйновані пологові будинки, школи, багатоповерхівки...

Просто не вкладається в голові, що хтось знає, куди саме влучить ракета, і все ж направляє та запускає її.

В чому винні ті діти, що загинули? Чи не в тому, що вони маленькі українці та українки? Вони навіть не встигли збагнути ким є, пізнати себе і світ.

Національність. Національна дискримінація.

Я － донеччанка, відчула, як бути “не такою”.

Лютий, 2022 рік. Окупація Мирного (Донецька область). Час зупинився.

У мене відібрали дім, друзів, рідні місця, спокій.

Серпень, 2023 рік. Я відчула полегшення. Знову над моєю головою замайорів український стяг, залунали пісні, які я слухала останнім часом потайки. Навіть у цю піднесену хвилину було страшно. Перетнувши кордон між росією та Україною, я опинилась на Сумщині, у селі, що кожного дня потерпало від обстрілів.

Нерви здавали. На порятунок прийшли люди. Багато людей: військові, поліція, волонтери.

Піклування про нашу безпеку, психологічна підтримка, матеріальна допомога, прихисток, їжа. Я не знаю навіть імен цих людей, але їх допомога завжди буде в моїй пам’яті. Дивлячись на військових, ставало спокійніше попри жахливу картину зруйнованих будинків і розтрощеної дороги. Спілкуючись з волонтерами, розуміла, що  не одна, мене чекали.

Завдяки зусиллям багатьох українців та українок,  я переїхала у безпечне місце, навчаюсь, малюю. Живу. Мрію про світ без війни, про повагу людини до людини.

“Суспільство － сукупність людей, об'єднаних певними відносинами". ”Сукупність － неподільна єдність чого-небудь”. Кожна людина － особистість, що має право на життя.  Суспільство складається з особистостей. Так, ми відрізняємось один від одного, але це не робить когось кращим, а когось гіршим. Мені б хотілося, щоб кожна людина жила без страху, переслідувань та гноблення через колір шкіри, віру, стать, національність та будь-що інше. Відкриваючи нові риси нашого суспільства, вірю в Україну, в її теперішнє та щасливе майбутнє.