До початку війни ми жили в місті Сіверськ. Я сама виховую двох діточок маленьких. В перший день ми лежали в лікарні з коронавірусом.

Коли почалися обстріли нашого міста, мені прийшлося з дітками виїхати. Нас евакуювали автобусом, і можна було взяти тільки одну валізу. Ми взяли найнеобхідніше, все інше залишилося вдома. Складно, бо не було що одягти і взути дітям. 

Шокувало коли я побачила фото свого дому. В якому зараз немає ні вікон, нічого. Я зрозуміла, що нам вже нікуди повертатися.

Спочатку ми жили три місяці в Київській області, потім переїхали в Сумську до родичів. Дітки навчаються онлайн, готуємося до школи. Діти постійно просяться додому, постійно згадують, як вдома було добре.

Допомога була. І фонди допомагали, діткам взуття прислали. Гуманітарну допомогу ми отримували від Фонду Ріната Ахметова.

Мені здається, що війна ніколи не закінчиться. Принаймні, в найближчий час. В першу чергу хочеться миру - це найголовніше.