«У 2014 році було страшніше за ту війну»

Мене застала Велика Вітчизняна війна 1941 року. Страждали, все було. Четверо братів загинули на фронті. Тато прийшов із війни. Ми мали велику родину, дев'ять дітей. Під час війни я працювала. Хлопці віяли, а ми відрами насипали і носили зерно в віялку. Це за сумочку збіжжя, за сумочку зерна.

Після війни був страшний голод. Усі школи було розбито, страшно, не передати словами. Ми, дітлахи, рили окопи, носили воду солдатам. Таке у нас було життя в дитинстві.

Але у 2014 році було страшніше за ту війну, не передати, що тут було. Розбили будинок прямим попаданням, ми постраждали. Це сталося 13 лютого 2015 року. Був повністю розбитий дах. Ми й зараз боїмося, щоби війна не відновилася.

Їжа була, вода теж. Ми ще до війни щось склали в льох про всяк випадок. З нами поряд знаходиться в магазин, там товсті плити. Ми думали, може там нас не вб'є. Завідувач магазину ховав мене, нашу сусідку та мого сина, інваліда другої групи.

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Дай Бог йому здоров'я та довгих років, він нам дуже допомагав. Допомагала також і Спілка самаритян України. Нам виділили 20 листів шиферу, плівку купили самі, а дошки та балки дали добрі люди. Через три роки Червоний Хрест дав дві плити – зробити фронтон, бо дошки були побиті, і ми прямо на них набили фронтон.

Синочок – інвалід, і я мрію прожити ще трохи. Я перенесла два інсульти. Якось у мене виникло бажання, і я написала вірш.

Вот и лето пролетело,

подул холодный ветерок,

с деревьев листья полетели

наверно, выпадет снежок.

Мы не зря сидели лето,

трудились с сыном, как могли.

Миша работал в огороде,

а я трудилась у плиты.

Варила борщ, варила кашу,

По праздникам пекла блины.

Я не скажу, что жили плохо –

мы жили просто, как могли.

Продуктов в погреб запаслись,

Дровишек в зиму привезли.

Я не боюсь зимы холодной

Я и суровую проживу.

 Спасибо Господу Иисусу,

за жизнь свою благодарю,

своими ножками больными

я по земле сама хожу.