Дар'я, 9 клас, Харків

«1000 днів війни. Мій шлях»

Усі ми тепер знаємо, що таке війна. Скільки разів слухали розповіді старих родичів про неї... Слухати слухали, але розуміли, що це було колись давно і вірили, що нас це не торкнеться. Пам’ятаю, як читала у сьомому класі повість «» Григора Тютюнника і переймалася долею головного героя, бо події у творі відбувалися під час Другої світової. Так, і слухали, і читали, але чи знали ми про війну насправді?

Чи відомо було нам, як це ховатися у підвалах по декілька тижнів; дрижати від холоду, бо немає опалення; доїдати всією сім'єю останнє яблуко, якого вже і не хотілося. Для кожного українця війна стала найтяжчим випробуванням у житті.

Зараз я живу не в рідному Харкові. На новому місці зустріла друзів, але не полишає розуміння того, що я не маю тут знаходитися, що це тимчасово. Війна триває понад тисячу днів, і слово «тимчасово» набуло нового й страшного значення: а що, як ні? Я продовжую навчатися, малюю, співаю, пробую себе у чомусь новому. Увімкнула життя на повну, щоб зайвий раз не відчувати, як мені тут важко.

Навіть стіни в новому помешканні, хоча і білі, тиснуть, адже знаю, що були інші: такі рідні, світло-пурпурові, прикрашені моїми малюнками...

Та якою б жахливою не була ситуація, потрібно житі життя: планувати майбутнє, мріяти, творити. Війна закінчиться - і ми маємо розпочати нове життя не зламаними й незламними. Бо ми - українці!