Іванюк Ірина, учениця 9 класу Свалявської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. Масарика

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гарпаш Вікторія Мирославівна

Моя Україна майбутнього

Україна – це моя Батьківщина. Це земля моїх батьків, дідів, прадідів. Змалечку я чула ніжну материнську пісню, милозвучну українську мову, дізнавалась багато цікавого про непросте минуле українського народу, про боротьбу за нашу ідентичність та свободу.

На жаль, країна й сьогодні переживає надто важкі часи: війна, вибухи, руйнування, смерть, горе, тисячі скалічених доль та планів, яким ніколи вже не збутися. 24 лютого назавжди змінило кожного з нас.

Лише зараз усвідомлюєш, якою радістю було прокидатися у теплому ліжку, прокидатись не від вибухів, а від приємного маминого голосу, який ніжно казав: «Доню, прокидайся, вже час збиратись до школи». Скільки багато цінності мали ті звичні, буденні речі. Скільки цінності мало слово «Мир». Мало, має і матиме завжди.

Для мене Мир сьогодні — це збереження життя… Так хочеться, щоб кожен дідусь, батько, син, брат, усі захисники та захисниці мали змогу повернутися живими і здоровими до своїх рідних. Щоб ми, учні, могли спокійно вчитись без тривог та страху, щоб могли радіти та цінувати кожну мить життя, мріяти та будувати плани на мирне майбутнє.

Мир — це взаєморозуміння, гармонія, прогрес, процвітання. Мир — це відсутність війни. Це дитячі майданчики, переповнені радісними криками дітвори. Це святкування Різдва у повному сімейному колі. Це відчуття спокою та впевненості у завтрашньому дні.

Україна майбутнього— це насамперед наша перемога над кровожерливим ворогом, якому не потрібні ні українські землі, ні український народ як нація.

Я вірю, що наша багатостраждальна Україна, як фенікс, постане з попелу, повернеться до життя, відновиться, відродиться, стане міцно на ноги після руйнівної війни. Це буде країна, яка ґрунтується на європейських цінностях свободи, демократії та соціальної справедливості. Моя Україна майбутнього— це місце, де громадяни беруть активну участь у справах країни, розвивають інноваційні технології, примножують багатства.

А багатство— це те, що передається з покоління в покоління і не втрачає своєї цінності, що робить нас незалежними і дає свободу.

Ми повинні закарбувати у своїй пам’яті і передати нащадкам, якою важкою ціною нам дісталась процвітаюча в майбутньому Україна. А я свято вірю, що такою вона і буде. Коли ми переможемо, всі повинні взяти на себе відповідальність за відбудову країни та її розвиток. Важливо звернути увагу на освіту, щоб молодь мала можливість отримувати якісні знання та розвивати свій творчий потенціал, а освітяни отримували гідну заробітну плату. Країні потрібно створити проєкти, які  заохочували б розумних людей залишатись  в Україні і працювати на її благо, а не емігрувати за кордон.

Особисто я  прагну вивчитись та стати архітектором, щоб створювати будинки мрії для кожної постраждалої родини, щоб сім'ї повертались додому, на Батьківщину, і відчували себе потрібними та в безпеці.
Успіх України — це справа кожного з нас.

Я вірю, дуже скоро ми нарешті відвоюємо свої території та права, відбудуємо зруйноване, повернемо своїх громадян додому та забезпечимо гідне життя майбутнім поколінням, яким ніколи більше не доведеться воювати, не доведеться доводити свою незалежність та ідентичність, не доведеться виїжджати на заробітки у пошуках кращого життя. Це буде нова ера для нашої країни. Ера сильних та нескорених, ера розумних та творчих, ера добрих та відчайдушних. Тож зробімо все можливе для кращого майбутнього нашої країни.