Усе було добре, поки не почалася війна. Раніше тут працювали магазини, автобусів не було, але іноді все ж ходили. Усе було нормально. А зараз ні автобусів, ні магазинів взагалі немає. Важко, дуже важко...
Звичайно, зараз уже не так сильно бомблять, як в 2014-2015 роках. Але все одно, вранці та ввечері буває. Тоді було набагато страшніше. Ми місяць не вилізали з підвалу. Двадцять ночей спали просто там. Зараз не бігаємо в підвал, але все одно страшно. Ці вибухи ми постійно чуємо. Ми живемо в небезпечній місцевості. Лягаєш і боїшся – прокинешся зранку чи ні. Усе страшно.
Труднощі, тому що війна. Води майже немає. Із цим у нас взагалі проблеми. Магазинів практично немає.
Навіть щоб купити шматок хліба, якщо тут не встиг, потрібно їхати в місто.
Зайвий раз ми нікуди не виходимо, бо в будь-який час може початися... Просто боїмося. У дворі та в городі роботи вистачає.
Але як починають стріляти – усе, уже серце не витримує й починає... Руки і ноги трясуться. Мені здається, до цього не звикнеш, ні.
Швидше б усе закінчилося. Чим швидше, тим краще. Усі вже втомилися, не кажучи про бабусь і дідусів.
Наші мрії – щоб швидше закінчилася війна. Сподіваємося, що все буде нормально.
.png "Імена")
