У 2014 році моя дочка виїхала з Донецька, де прожила 11 років, і переїхала сюди, у Торецьк. У Петровському районі були обстріли, тому вони залишилися в мене.
Дочка працювала в садочку. Одного разу в районі шахти № 21 впали снаряди, пролітало і над садком. Було дуже страшно, хвилювалися за маленьких дітей. І вони вирішили приїхати до нас.
Ми знаходимося дуже близько до тих селищ, де відбуваються воєнні дії, тому часто доводиться чути вибухи. Під час бомбардування в районі ринку та приватного сектора загинули люди: молодий хлопець і чоловік. Дружину привалило стелею, а чоловік вискочив її рятувати, і його вбило.
Раніше ми знали слова «війна» і «стріляють» тільки з книжок і фільмів. Зараз ми практично в цьому живемо, бачимо, чуємо. Це дуже страшно, нікому не побажаєш. Найстрашніше, що немає звичайного життя, ми постійно перебуваємо в напрузі, увесь час хвилюємося за дітей. Ми відправляємо їх у школу й постійно чекаємо дзвінка від учителя, що потрібно терміново їх забирати. Тому наше становище тут дуже важке.
Буває, коли десь далеко ми чуємо постріли й вибухи, то часто навіть не звертаємо уваги.
... Того дня мені було дуже погано. У мене вегето-судинна дистонія. Ми зідзвонилися з чоловіком по телефону, розмовляли. Але в глибині душі щось було, але це вже потім почала аналізувати. Уночі, коли мені зателефонували о двадцять хвилин на першу, був удар, це був шок... Мені важко описати цей стан.
Останній раз ми з ним розмовляли о двадцять першій годині двадцять одній хвилині. Я це все пам’ятаю. Він запитав: «Як онуки? Як? Що?» Я йому сказала: «Сашо, я себе дуже погано почуваю, буду лягати відпочивати». А він каже: «Люба моя, – це він мене так називав. – У нас з тобою все буде добре. Усе буде просто відмінно. Я тебе люблю». Це були останні-останні слова, які він мені сказав. А потім ця звістка вночі...
Його вбило осколком просто в серце у дворі материного будинку. Чи то він вийшов курити, я не знаю. Він був у дворі, на лавочці – і прямим потраплянням. У сусідський будинок влучило в дах і всі осколки полетіли в сторону нашого двору. Прямим потраплянням у серце його вбило...
Мені треба жити далі. У мене є дочка, онуки, яких він дуже любив, навіть не можу передати, як він їх любив. Заради його пам’яті, заради нього самого мені потрібно жити далі. Він був дуже хорошою людиною, правильною, вихованою. Він ніколи нікому не зробив нічого поганого, ніколи нікого не ображав. Ми прожили з ним дуже добре життя.
.png "Імена")
