Моя онука - надзвичайно творча дитина. Вона захоплюється музикою, йогою, складає алмазні мозаїки, створює прикраси та плете з бісеру. Відвідує театральну студію, займається вокалом, колекціонує наліпки й постійно знаходить для себе нові захоплення. Здається, навіть я не знаю всіх її талантів і захоплень. Найбільша її мрія - стати дизайнеркою одягу, про що вона мріє ще з дитинства.

Найбільше її надихає творчість. Вона із захопленням займається всім, що дозволяє проявити себе, а особливий талант має до співу. Вона дуже хоче виступати й ділитися своїм голосом з іншими.

На жаль, наша родина пережила важку втрату - моя онука втратила батька ще до війни. Цей біль назавжди залишився в її серці.

Після початку повномасштабного вторгнення наше життя змінилося кардинально. Ми з онучками та донькою залишилися в місті. Було дуже страшно, адже щодня здавалося, що ми можемо не дочекатися наступного ранку. Через важке матеріальне становище моя донька була змушена поїхати на заробітки за кордон, хоча їй було дуже важко залишати нас самих. Та доля завдала ще одного страшного удару - донька перенесла інсульт і стала людиною з інвалідністю. У неї не працює ліва частина тіла.

Для нашої родини немає одного найстрашнішого дня війни. Кожен день приносить нову тривогу, страх і невідомість. Ми живемо з постійною думкою про те, чи доживемо до завтра. Попри все, я найбільше хочу, щоб моя онука мала можливість здійснити свою мрію, розвивати свої таланти й жити у світі, де дитинство більше не затьмарює війна.