Мешканка селища Новотошківське згадує, як під час бомбардування в стіну її квартири влучив снаряд. Із тих пір там залишилася воронка, і утеплити стіну не виходить. Так і доводиться взимку мерзнути, кутаючись у ковдри. Жінка мріє, щоб на Донбасі запанував мир і можна було без побоювання вийти на вулицю, не боячись потрапити під обстріл.

Ми з чоловіком живемо в Новотошківці, обоє вже на пенсії. Займаємося городом і живемо від пенсії до пенсії.

Гарного зараз нічого немає. Стріляють, здоров’я немає, діабет. Зараз усе частіше згадую минуле. Замолоду я працювала на верстатобудівному заводі в Луганській області. І зарплата, і повага, і розуміння було. Потім на шахті Пролетарській вісім років відпрацювала, а коли її закрили, на Первомайському механічному заводі відпрацювала сім з половиною років.

Усередині все здригається від страху, жаху й невідання, що нас очікує далі

Пам’ятаю, як у нас почалася війна. Стріляти почали в травні 2014 року, були чутні вибухи в районі Чіхірове [Тошківка-1], у мене там племінниця живе. Вони вже тоді в льох лазили з дітьми й ховалися. А потім до нас прилетіло. «Гради»... Голос тремтить, страшно згадувати. Пережили такий дурдом. І зараз стріляють, усередині все здригається від страху, жаху й невідання, що нас очікує далі.

Одного разу з чоловіком йшли по воду. А в ту мить почали з «Градів» стріляти. Я лягла в канаву. Олексій каже: «Пішли по воду». А мене такий страх пробрав, що я під будинками бігла й заскочила в підвал.

Під час бомбардувань наша квартира постраждала. Ми живемо в триповерховому будинку на останньому поверсі. У 2015 році один снаряд влучив у стіну, там воронка залишилася. Я вже куди тільки не писала заяви, щоб допомогли утеплити її, але все марно. А там лише й потрібно, що закрити шов. Узимку через це холодно, хоча в мене індивідуальне опалення. Уночі прокидаюся від того, що лежу, як на вулиці, замерзаю.

Про безпеку й говорити не доводиться. Серед ночі прокидаємося не тому, що виспалися, а від звуків стрілянини. Лежиш і Бога молиш: «Хоч би пролетів повз». Нещодавно по селищу кулі літали. Люди на вулиці ввечері гуляли, діти, люди похилого віку сиділи. Усі позастрибували додому.

Мрію, щоб мир був і пенсія гідна.