Бовсуновська Тетяна, вчитель, Лугинський ліцей Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Польща. Краків. 20 днів з повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю. Біль. Страх. Відчай. І думки, думки...Ми з молодшими дітьми поїхали до старшої дочки. Чоловік залишився вдома. Правильно? Хтозна. Відповіді немає. Одні питання. Але я мама, сильна, готова на все, аби тільки врятувати своїх дітей. 30 березня 2022 року. Той день пам'ятаю, як сьогодні. Ми  їдемо в маленьке містечко за Краковом, щоб отримати Pesel ( ідентифікаційний номер). Люди, валізи, гамір. Місто та вокзал живуть своїм життям.

А ми розгублені, налякані... Потяг мчить. Краєвиди не радують. Я завжди любила подорожувати, але немає захвату, немає нічого. Тільки німі питання в очах дітей: “Мамо, чому так?”

Потяг мчить у невідомість. Потяг мчить. У купе тільки ми з дітьми і якийсь пан. Мовчить, іноді поглядає на нас. Телефонний дзвінок від чоловіка. “Уночі знову було гучно, ревіли літаки, дрижала земля. Добре, що ви поїхали. Тримайся, ти мама. Нехай у наших дітей буде хоча б мама...” Сльози котяться по обличчю. Я навіть їх не витираю. Ну чому ж так болить? Відповіді немає... Через 15 хвилини потяг прибуває на зупинку. Я вже не пам'ятаю назву містечка. Але те, що було далі, закарбувалося в пам'яті назавжди.

Пан, той, що сидів біля вікна, кладе мені на коліна 20 євро і міцно мене обіймає. - "Niech pani się nie gniewa. Proszę wziąć te pieniądze... (Нехай пані не гнівається. Візьміть ці гроші...)" Тепер я ридаю навзрид. А пан розгублено каже: - "Jestem Marek. Proszę pani nie płakać. (Я Марек. Не плачте, пані...)"

Ми більше ніколи не бачилися. Я не  знаю, хто він і чи є в нього родина. Невідомий пан, який хотів просто допомогти. Що його вразило? Мій біль? Мої сльози? Діти, які мовчки сиділи? Що? Немає відповіді і зараз. Лише думки. Ті 20 євро ми так і не витратили. Вони і досі лежать у моєму гаманці як символ доброти та людяності, людської підтримки та щирості.

Коли мені сумно, я згадую цю історію. І на душі світлішає. Люди - вони всюди люди. З великої літери та великим серцем.

Дякую тобі, Мареку, за ту підтримку! Це були не гроші, це була рука допомоги. Нехай щастить тобі, невідомий пане! Нехай твої діти ніколи не знають справжнього обличчя війни!