Дермен Поліна, 11 клас, Одеський ліцей №100 Одеської міської ради 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабанов Кирило Вікторович 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вже минуло більше ніж тисяча днів з того часу, як в моїй країні почалося повномасштабне вторгнення. За цей час, змінилося усе: сприйняття світу, цінностей, особисті пріоритети, навіть розуміння самого себе. Перші дні війни здавалися нескінченними, час відчувався по-іншому, кожен день тягнувся ніби цілою вічністю. Сьогодні, озираючись назад, я бачу шлях, який пройшла за ці 1000 днів, і розумію, що ця дорога стала для мене школою витривалості й усвідомлення сили українського народу. Перші дні: я відчула шок, невіру в реальність того, що відбувається. Це був момент, коли кожен з нас став перед вибором: залишатися у своєму звичному комфортному світі чи прийняти нові реалії.

Я пам’ятаю, як мій звичайний ранок розбився на дрібні осколки - на його місце прийшли нескінченні новини, повідомлення від рідних і друзів, зростає тривога за родину.

Було складно повірити, що мирне життя змінилося на військовий стан, але ми мали прийняти це, як належне. Після перших днів невіри й розгубленості, надійшла фаза адаптації. І як на мене, це найстрашніше. Але кожен з нас зрозумів, що не можна жити лише тривогою, потрібно діяти. Дехто почав допомагати армії та волонтерам, підтримували переселенців, надавали психологічну допомогу. Я також долучилася до волонтерської діяльності. Збираючи пакунки з їжею та одягом для людей, втративших домівку, я зрозуміла, що стояти осторонь неможливо.

Однією з найбільших знахідок, це наша єдність. Незважаючи на те, що нас усіх об’єднала трагедія, відчуття єдності було незламним. Українці, яких розкидано по всьому світу, стали справжньою родиною.

Вони підтримували один одного через соціальні мережі, збирали допомогу, проводили благодійні концерти та виставки, щоб привернути увагу до ситуації в Україні. Ця єдність надихала й давала сили продовжувати боротьбу. Сусіди, знайомі та навіть незнайомі люди з інших країн ділилися з нами найважливішим - підтримкою та вірою в перемогу. З кожним днем війна приносила нові втрати - як матеріальні, так і людські. Ці 1000 днів стали для мене уроком прийняття втрат, навчання жити попри біль. Друзі й рідні, яких ми втратили, залишили про себе слід. Їх подвиги, їх сміливий вибір захищати Батьківщину стали джерелом моєї мотивації. Вони показали мені, що справжня сила не в тому, щоб не відчувати страху, а в тому, щоб, попри страх, йти вперед.

Ця війна навчила мене бути сильною і терплячою. Я навчилась радіти маленьким речам, цінувати кожен спокійний день, кожен промінчик сонця, кожен момент з рідними.

Змінилися також і мої життєві цінності. Я зрозуміла, що головне - це не матеріальні речі, а те, що живе в наших серцях, що ми відчуваємо й чим можемо поділитися з іншими. Мій шлях за ці 1000 днів - це шлях до зрілості, до розуміння, що боротьба за свободу має ціну, яку ми готові заплатити, але водночас — це шлях до усвідомлення власної відповідальності за майбутнє України. Попри всі труднощі, я вірю, що цей важкий етап у житті нашого народу закінчиться перемогою. Кожен із нас зробив свій внесок у цю боротьбу, і я вірю, що ці зусилля не були марними.

Наші 1000 днів болю й боротьби дали нам сили й надихнули на великі звершення. Ми довели, що Україна - це більше ніж країна на карті.

Наш народ, що має велику душу, непохитну волю та спроможність долати найважчі випробування. Сьогодні я розумію, що ці 1000 днів стали частиною мого шляху, моєї історії. Вони стали випробуванням, яке я змогла пройти, залишаючись вірним собі та своїй країні. Мій шлях триває, і я готова зустрічати нові виклики, знаючи, що разом з українцями та Україною ми здолаємо все. Слава Україні!