Бондар Анастасія, 11 клас, Голубнівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Герус Людмила Григорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Коли мистецтво лікує…

24 лютого 2022 рік…

Рівненщина…

Ранок…

«Зранку Президент України оголосив воєнний стан», - відповіла мені мама, коли я спитала, чому ми з меншими братиками, Антоном та Ванею, не пішли в школу.

Коли зайшла в соцмережі й побачила вибухи в Києві, Харкові, Херсоні, Запоріжжі, інших містах – у мене автоматично побігли сльози. 24 лютого 2022 року росія напала на мою батьківщину - Україну.

День…

Через наше маленьке село, яке розташоване неподалік від полігону, проїжджали українські танки та військові вантажівки. Моя бабуся вийшла перехрестити молодих солдатів, щоб їх оберігав Господь, а вони у відповідь усміхались та привітно махали руками (вона до цих пір хвилюється за їхню долю). Односельчани кидали їм на танки пачки чаю, кави, інші смаколики. Хотіли допомогти та підтримати, чим могли.

Вечір…

Темрява. Ми з сім’єю в будинку тітки. Старші облаштовують підвал, я з меншими тихо сиджу в кімнаті при ліхтарику, де вікно завішане простирадлами.

Гортаючи безкінечну стрічку найгірших новин, я сіла в куточок, дістала свій блокнот і вирішила відволіктися малюванням. Згодом на моєму аркуші з’явилась заплакана дівчина – це була я. А зверху сторінки написана дата: 24.02.2022р.

27.02.2022р.

Мені трохи покращало. Увечері побачила захід сонця, забарвлений кольорами українського прапора, - вирішила зобразити саме цей пейзаж.

02.03.2022р.

Намалювала найменшого героя з мультфільму «Козаки». Пізніше від школи надсилали посилку на фронт разом з учнівськими малюнками. Я обрала цю картинку для військових.

06.04.2022р.

Трагічний малюнок. Тоді світ дізнався про знущання над людьми в Бучі, Ірпені, Гостомелі та Маріуполі. Я залишила пам’ять про жертв, намалювавши назви постраждалих міст на свічці.

Я виливала свої почуття в малюнки.

Один день – один малюнок. Від 24 лютого до 4 травня. За цей час виходили різні зображення, проте всі були на тему України.

Далі почала викладати відео в соцмережі, де ділилася секретами малювання. Це одне з тих хобі, що допомагало мені триматись та залишатись в спокійному настрої.

Проте не тільки власна творчість тримала мене на плаву. Ще з початку повномасштабного я відмовилась від російського контенту й ні разу не жалкувала про це. Розширила свій кругозір, почала цікавитись світовим мистецтвом, більше цінувати українське.

Разом із малюванням мене лікували пісні – україно- та англомовні. Із того часу слухаю якісну музику, і вона досі допомагає мені справлятись зі стресом.

Я дізнавалась шедеври кінематографу, читала книги. Набагато покращала моя англійська та навіть українська (хоча нею розмовляю все життя). Мистецьке оточення, яке я собі організувала, надихало творити ще більше.

У лютому 2022-го мене запросили на курс ШУЖ (Школа універсального журналіста), але надсилати роботи я почала в червні. У першій статті вирішила поділитися порадами «заспокійливого» під час війни. Писала багато про нашу культуру: діалекти, традиції, книги; про незламність та перемоги українців, ще створювала поезії.

Творчість не тільки лікувала мене, а й давала певні здобутки, що теж радувало.

У конкурсах «Я – журналіст» (2023р.) та «Провесінь» (2022-2024рр.) посідала призові місця.

У 22-му почало виходити науково-розважальне ютуб-шоу: «Розкажи історію». Після перегляду передачі я почала захоплюватись історією України.

Проте я не змогла б «лікуватися» мистецтвом, якби не постійна праця ЗСУ. Тому найменше, чим можу їм віддячити, – це допомога: плетіння сіток, участь у благодійних заходах та старання задонатити хоча б кілька гривень (бо не завжди маю змогу більше). Українські супергерої, дякую, що оберігаєте кожне моє серцебиття!

2024 рік… Кожен українець проживає свій непростий шлях - тернистий, звивистий, травмуючий. Проте, переступаючи всі перепони, вкладаючи в кожен крок надзусилля, цією стежкою прийдемо до омріяного майбутнього. Хочу підтвердити цю думку рядками власної поезії:

Не знищити їм наш феномен:

Культуру, мову, вірша слово;

Село, що краєвидів повне,

Ліхтарів міста колискову.

 

Не дивлячись на скрутну мить,

Наперекір усім недугам,

А українці будуть жить,

Бо так було, так є й так буде.