Коваленко Андрій, 9 клас, Кагарлицький ліцей №2 ім. В. П. Дашенка

Вчитель, що надихнув на написання — Коваленко Юлія Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Страшні слова війна, смерть, страх чорним крилом увірвалися в наше мирне щасливе життя. Війна прийшла раптово, як чорна хмара, яка принесла кожному біль та сльози.  Моє безтурботне дитинство наповнилося розпачем і страхом. Для мене, як і для багатьох дітей ці слова були зовсім незнайомими, але ми швидко зрозуміли їхнє значення, бо одного ранку все змінилося. Раптовий крик сирен у небі, вікна затремтіли від вибухів, люди почали бігти в укриття. Для багатьох цей новий, незнайомий звук став символом небезпеки, страху і змін. Я не розумів, що відбувається, але мама взяла за руку і відвела в підвал, де зібралися сусіди з маленькими дітьми. "Мамо, що це? Чому всі так бояться?" — запитав, стискаючи мамину руку. "Це війна, сину", — тихо відповіла мама. В її очах були сльози.

Усі мої друзі, однокласники, які ще вчора бігали вулицями міста і сміялися, сьогодні опинилися в укриттях, ховаючись від страшної реальності.

Діти, попри свій вік, знайшли в собі сили бути хоробрими. Вони не тільки переживали цей важкий час, а й допомагали тим, хто був поруч. У повсякденній лексиці з’являється маловживане слово – волонтерський рух. Про волонтерський рух в Україні сьогодні із захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. «Комунальний заклад Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей №2 ім. В. П. Дашенка» – не виняток.

Тут ніколи не зупиняється робота над підготовкою посилок для воїнів: діти малюють щирі листівки, пишуть листи-побажання, випікають смаколики, збирають теплий одяг, плетуть маскувальні сітки, заготовляють продукти харчування для захисників.

Рушієм волонтерського руху в нашій школі є заступник директора з виховної роботи, виховник «Куреня імені Геннадія Куприкова» Чоповська Леся Іванівна. Ми читаємо в ЗМІ повідомлення від захисників, які вкотре дякують педагогам, батькам, учням Кагарлицького ліцею №2 ім. В. П. Дашенка, бо саме за їхні кошти закупили необхідне спорядження для тих, хто його потребує. Наприклад, батьки учнів шостого класу Олена Хоменко та Олена Уманська готують смачну продукцію в автоклаві: паштети, каші з м’ясом, голубці. Тепловізори, біноклі, оптичні приціли, маскувальні халати для розвідників, спальні мішки, медичні препарати, окопні свічки, щедрі гостинці, теплі листи та зворушливі малюнки від дітей – те, за що наші захисники дуже дякують із «гарячих точок».

Отже, бачимо, українські діти показали, що сміливість не вимірюється віком. Навіть у найтяжчі моменти, вони не тільки не втратили віри в краще майбутнє, але й підтримували один одного та своїх близьких. Їхня сила і мужність стали символом того, що навіть найменші можуть бути великими героями в часи випробувань. Учні моєї школи - справжні герої, які показують світу, що сміливість і надія живуть у серці кожного, незалежно від віку. І ми, як ніхто інший, віримо у перемогу та світле майбутнє для своєї рідної України.