Шульга Ольга, 16 років, учениця 11-го класу Вільногірського ліцею №4 Вільногірської міської ради Дніпропетровської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Роскокоха Тетяна Валеріівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Коли і як я усвідомила, що почалася війна? Зрозуміла я це ще в далекому 2014 році, адже саме тоді все почалось…

 У мене велика сім‘я, та так вийшло, що всі живуть на півдні України, у Криму та Херсоні, окрім нас. Навесні 2014 року росія окупувала Крим, отже, половину моєї родини. Я відчувала нестерпний біль, не розуміла чому у мене забирають близьких. З 2014 року ми не були у Криму, моя бабуся не бачила свого рідного брата, тітку, племінників. У мене також є брат, тому я просто не можу уявити, як та чому я б не могла зустрітися з ним, обійняти його, почути його-це дуже важко усвідомити, але це реалії всієї сім’ї. Так прикро, що це все лише через росію, яка прийшла на нашу землю та окупувала наш Крим. Вже з того моменту я почала ненавидіти росію, країну-окупанта, країну-терориста.

На жаль, як ми всі знаємо, Крим був не кінцем, а лише початком окупації нашої Батьківщини. Адже росія загарбала у свої руки Донеччину та Луганщину. Але путін та його країна - терорист не захотіли зупинитися, повернутися додому у своє болото, вже скалічивши тисячі життів українців. Продовженням стало 24 лютого, з того моменту життя кожного українця змінилося назавжди.

Ранок 24 лютого-це найгірший ранок кожного громадянина України, бо наше життя змінилося на ДО та ПІСЛЯ. Кожен із нас прокинувся від вибухів, сирен, звернення президента, поганих новин.

Мій ранок був такий, як і у всіх, я прокинулась від великої кількості повідомлень у соціальних мережах, раніше таке було лише на день народження. Почалася війна… Останні тижні я всім казала, що повномасштабне вторгнення точно буде, але мені ніхто не вірив. Мабуть, ніхто не хотів навіть про це чути. Але виявилось, що я була права, адже путін - це неадекватна людина, диктатор, який бажає повернути минуле, а саме СРСР. На мою думку, путін - це диявол. Саме через нього мільйони українських життів скалічені.

Я можу впевнено сказати, що день, коли рф нахабно, нечесно зайшла на територію нашої України,-це повний переворот в житті як моєї родини, так і кожної української сім’ї. Перші дні війни я з мамою дуже багато плакала, тато нас підтримував, хоча йому також було важко. Ми хвилювалися за Іллю, мого брата, адже в той момент він був в Одесі, де стояли російські кораблі та ніхто не знав, чого чекати, чи буде наступ на Одесу. Ми просили виїхати його з Одеси, але його відповідь була чітка та зрозуміла: «Я залишусь тут, я захищатиму Одесу, бо Одеса-це Україна і ніколи не буде Росією». Моя родина сильно хвилювалась, вже гірше стало тоді, коли Росія окупувала Херсон, і з того часу вся моя сім‘я в окупації. Але ми знаємо, що це ненадовго та я повинна зустрітися зі своєю бабусею, яка пережила Голодомор, Голод, Другу світову війну та, на жаль, зустріла свої 100 років в окупації. Я знаю, що скоро я побачусь з усіма, бо російська імперія розвалиться, зжере сама себе в агонії, бо український народ все для цього зробить, а ЗСУ-це боги, які виженуть цю нечисть з нашої Батьківщини.

Зараз мир для мене-це тиша, спокій, повернення наших полонених та військових з фронту додому, де ми на них з нетерпінням чекаємо. Ми більше не будемо чути в новинах, як країна-терорист вбиває наших дітей, жінок, чоловіків. Зовсім скоро всі наші землі будуть вільні та відбудовані. Ми будемо боротися до кінця, а саме до Перемоги, бо українська нація - сильна, незламна, нескорена. Слава Україні!