Головко Олена Миколаївна, вчителька Добренського ліцею Наталинської сільської ради Харківської області Красноградського району

Конкурс есе "Чому бути українкою ‒ це моя суперсила"

Коли в дитинстві я читала про війну, то саме слово «війна» було чимось таким далеким, незрозумілим, але страшним. Повномасштабна війна Росії проти України стала тригером у формуванні української нації.

Розкрилися такі риси українців як спроможність до самоорганізації, прагнення волі, свободи, готовність боротися до останнього подиху, захищаючи своє, рідне. Всі ці прагнення стали справжніми нашими суперсилами. Підтвердилася стара як світ істина, що у найгірші часи в українців проявляються найкращі риси, серед яких людяність і небайдужість до горя, чиєїсь біди.

Воїни не залишають поранених, сім’ї приймають біженців, підприємці підтримують співробітників, вся країна волонтерить, бо потрібно допомагати. Ми будемо допомагати, тому що якщо тил забуде про фронт, фронт стане там, де є байдужий тил. Ще одна суперсила українців – це сміливість, сміливість не тільки говорити на всіх доступних майданчиках про війну в Україні, привертаючи увагу світової спільноти, а й діяти на полі бою, на дипломатичному фронті. Спроможність дивувати світ. Світ не міг собі навіть уявити, що така маленька Україна зможе не просто вистояти у нерівній боротьбі з ворогом, а й давати відчайдушний опір, не здаватися у складних ситуаціях, а знаходити рішення. В цьому українцям допомогають винахідливість і самоіронія. Ми навчилися робити «коктейлі Молотова», запроваджуємо численні інновації. Нестача ресурсу і часу для українців - це можливість знаходити кращі рішення. Вміння не впадати у відчай, кепкувати із себе, з іронією дивитися на ситуацію робить нас непереможними у комунікаційних війнах. Гумор – це теж наша зброя.

Допомогти, підтримати, захистити- ці завдання постали перед кожним із нас. Єднатися перед обличчям небезпеки – ще одна суперздатність українського народу. Сила у єдності, бо ми - сила, яка здатна перевертати світ, коли за три дні зібрали на байрактари. Ми єдині, сильні, неповторні, тримаємося. Ми навчилися обходитися без світла, нам не страшний блекаут, при свічках можемо навчатися, працювати, дарувати радість близьким. Війна навчила нас цінувати звичайні речі.

Україна – це зараз бренд №1 у світі. Круто бути українцем, слухати українську музику, говорити українською мовою. Ми сильні, розумні, творчі. І як би не було важко, варто пам’ятати, що суперсила кожного з нас у тому, щоб працювати кожен на своєму місці, вдосконалюючи себе приносити користь своїй країні.

Майбутнє нашої країни залежить від нас, які ми станемо, з якими цінностями, чи винесемо певні життєві уроки з цієї війни.

Я пишаюся тим, що я є українка, що народилася на такій благословенній богом землі, що поруч зі мною живуть працьовиті люди, хоробрі воїни, справжні патріоти своєї батьківщини. Незламність духу і сила української нації закарбовано навіки в наших генах. Так історично склалося, що наш мирний народ, сильний і працьовитий, весь час проводив визвольну боротьбу за свою ідентичність.

Наші пращури не раз доводили, що українці будуть битися за своє до кінця, за свою волю, за мову, за пісню, за землю.

Нам чужого не треба, але й свого не віддамо. Ми боремося не просто за свою територію, а за своє майбутнє. І від того, чи переможемо ми у цій війні залежить доля не тільки нашої країни, а й всього світу. Що можу зробити саме я заради Перемоги? Ми з колегами ходимо плести сітки, печемо смаколики для наших воїнів, по можливості перераховуємо кошти на потреби ЗСУ, конкретним воїнам(своїм колишнім учням) для відновлення після тяжких поранень і ампутацій та збираємо необхідні речі, які наші волонтери доправлять адресатам. Але головна моя робота – це навчати дітей. Учительська праця зараз полягає не просто, щоб напхати дітей потрібними знаннями, а допомогти їм долати психологічні травми. Найголовніше – виростити справжніх людей, гідних громадян України. І на підтвердження моєї думки я хочу згадати слова поета Павла Тичини:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу.