Сім’я з Херсонщини виїхала з окупації тільки з п’ятої спроби. А потім у Вінницю, де вони тимчасово оселились, прилетіла російська крилата ракета з узбережжя Чорного моря – фактично, з їхньої рідної місцевості

Ми з мальовничого міста Гола Пристань. У нас найкраща здравниця, яка тільки є в Херсонській області. До нас люди навіть із-за кордону приїжджають. У мене донька є, син і чоловік. Жили в приватному будинку. Чоловік має свою СТО. Я працювала продавцем у магазині. Донька навчалася, перейшла в одинадцятий клас, а син закінчує другий курс інституту в Харкові. 

Через нас пройшло до двох тисяч одиниць різної російської техніки. Це було дуже страшно. Почався бій за Антонівський міст. Вони зайшли дуже швидко. 

Була паніка, люди кричали. Від сильних вибухів спрацьовувала сигналізація в машинах. Літали винищувачі. Це все відбувалось і перший день. Було так страшно і незрозуміло, що просто не передати словами! 

Довелось добувати їжу, щоб прогодувати дітей. Ціни були космічні. Найважче було наважитись на виїзд, тому що у нас великий дім, двір, сад, який я своїми руками садила. Жалко було залишати. 

Пробули 74 дня в окупації. Дітям розповідали, що робити, якщо до нас прийдуть: як тікати, через які вікна вилазити. Навіть готували їм місця, куди потрібно буде тікати. 

Виїхали тільки з п'ятого разу. Нам сказали, що вивозять волонтери з організації «Пліч-о-пліч». Вони досі вивозять людей, але в них великі черги. Я підтримую зв'язок із ними, бо в мене ще родичі залишилися в Херсонській області. 

Ці хлопці нас вивезли. Я була в такому напруженні, коли ми їхали, що тільки як увечері потрапили в Кривий Ріг, я видихнула. У мене боліла кожна клітинка тіла через це напруження. Там нас привезли волонтери в центр, і ми отримали допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Я була дуже здивована, не очікувала такого. Нам дали переночувати в садочку в Кривому Розі, а зранку ми поїхали у Вінницю, бо ми відразу планували їхати туди. У вільних містах навіть повітря інше.

Ми вже чотири місяці у Вінниці, але як бачимо військову техніку, то нам дуже страшно. Досі не відчуваємо повної безпеки. 

Нам як переселенцям надали безкоштовне житло, а потім ми знайшли квартиру, роботу. Коли вже заселилися тут – у Вінницю прилетіла ракета з Чорного моря. Вона забрала багато життів, і серед них – одного маленького херсонця. Це найстрашніше - знати, що з твоєї домівки, із Чорного моря, летить на тебе у Вінницю крилата ракета. Ми, слава Богу, всі залишилися живі після цього вибуху. 

Війна повинна  закінчитися перемогою нашої країни, наших ЗСУ. Я ними захоплююся. Вони - найкращі. Я вірю в перемогу, але не думаю, що це станеться швидко. Щодня дзвоню додому і розумію, що там стає все жахливіше. Щоразу думаю, що ми правильно вчинили, коли виїхали. Перемога однозначно настане. Головне – щоб ЗСУ викоренили цю нечисть із нашої країни.