Мені 48 років. Я живу з чоловіком у місті Снігурівка Миколаївської області. Працюю в аптеці. Чоловік працює машиністом насосних станцій. 24 лютого він був на зміні, а я – вдома. О дев’ятій ранку зателефонувала донька й сказала, що почалася війна. Невдовзі повернувся чоловік. З наступного дня він пішов у Територіальну оборону, а я ще місяць працювала. Поставок не було. Ми роздавали ті ліки, які залишилися, забезпечували лікарню усім необхідним, бо було багато поранених.
19 березня російські війська зайшли у Снігурівку. Спочатку не випускали нікого, а на четвертий день дозволили виїжджати. 24 березня ми з чоловіком і нашими батьками виїхали до родичів у Хмельницьку область.
У вересні було влучання у наш будинок. Ми повернулися через два місяці після цього, відбудували стіну й полагодили дах.
Віримо, що війна закінчиться нашою перемогою, що Снігурівка процвітатиме. Мріємо, щоб була робота, щоб діти повернулися. Сподіваємося на краще.
