Анастасія Шаргородська, 9 клас
Малофонтанський опорний заклад освіти
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шаргородська Ірина Анатоліївна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів. Ця цифра, що звучить так холодно і відсторонено, насправді є символом незламної сили, болю і надії. 1000 днів війни, що змінили життя мільйонів українців, перевернули світ догори дном і залишили глибокий слід в історії та серцях людей.  Цей час став випробуванням для кожного з нас, вимагаючи відваги, стійкості та віри в перемогу.  В цьому есе я хочу поділитися своїми роздумами про цей шлях, про те, як війна вплинула на мене особисто і на людей навколо, як світ навкруги став іншим.

Пам'ятаю той жах, що охопив мене, коли пролунали перші вибухи.  Це було незбагненно, ніби з фільму жахів. 24 лютого... найгірший день у житті. Усе моє тіло ніби тріскається і ламається, мурашки поглинають все довкола, у вухах тільки дзвін.  

Тато, що стоїть з опущеною головою і розгубленістю біля дверей з рюкзаком, підготувавшись до жорстокого фронту... Сестра, що з великими зусиллями намагається бути сильною і не подавати виду від свого душевного болю... І розбита мама, на яку неможливо дивитись з-за гірких сліз, незрозуміло її чи моїх, міцно обіймає всіх членів сім'ї, не бажаючи ніколи й нікого відпускати.

Тато з великим зусиллям повертається від нас - дому та затишку, до кровожерливої ​​та безсердечної війни, що зламала тисячі людей.

Життя, яке ми знали, зникло вмить. Усі самотньо переглядали нескінченні новини, або з раною на серці дивилися у вікно. Багато хто не міг спокійно вдихнути, адже чекав повідомлення від своїх близьких, родичів. Також деякі українці були змушені покинути домівку, залишивши все, що їм було дороге. Неможливо не сказати про наших батьків, братів, сестер, які героїчно відправилися на фронт. Дивлячись в очі неймовірної небезпеки, вони стійко витримують, продовжують лікувати поранених та захищати слабких. Кожен з них все ще духовно живий, військові, медичні робітники, пожежники йдуть вперед із кров'ю на щоці, показуючи що вони - українці. Вони - справжні герої. У ті перші дні ми не знали, що нас чекає, але відчували, що нічого та ніхто вже не буде колишнім.

Життя  на початку війни було складним. Ми були змушені адаптуватися до нових умов, шукати нові шляхи, будувати нові маленькі сховища.

Усі школи перейшли до дистанційного навчання, знову будуючи стіну між соціумом та школярами, як це було під час COVID-19. Ми з жахом бігли від перших звуків повітряної тривоги, ховаючись у найбезпечніших місцях, беручи із собою всіх домашніх улюбленців та панікуючи, телефонували близьким, а зараз слухаємо її як колискову на ніч. Але навіть у цій нестабільності ми знайшли силу в єдності.  Ми допомагали один одному: здавали гроші, купляли нове обладнання для військових, писали їм мотиваційні листи, малювали майбутню непереможну Україну, і це давало нам надію. Подібний зв'язок дав зрозуміти, що усі ми - українці, і , якщо хтось впаде, йому протягнуть надійну руку допомоги.

Війна змінила мене.  Вона навчила мене цінувати кожен момент, кожну дрібницю.  

Вона показала мені справжнє значення слова "любов", "дружба", "патріотизм".  Вона зробила мене сильнішою, витривалішою, але й більш чутливою до болю інших.

1000 днів війни - це не просто цифра.  Це - символ нашої незламності, нашої віри в перемогу.  Ми знаємо, що шлях буде довгим і важким, але ми не здамося.  Ми боремося за свою свободу, за свою незалежність, за своє майбутнє.  І ми переможемо.

Отже, 1000 днів війни - це час випробувань, але й час переосмислення.  Це час, який змусив нас переглянути свої цінності, свої пріоритети, свої мрії.  Це час, який об'єднав нас, зробив нас сильнішими.  І хоча війна залишила глибокі рани, вона також подарувала нам нову надію, нову віру в себе і в майбутнє України.  Ми - народ, який не зламати!  Ми - народ, який переможе!