Війна мене застала перед робочим днем. Прокинувся від звуків вибухів. Я поїхав на роботу і побачив, що люди змітали все із полиць магазинів: крупи, макарони швидкого приготування, цукор, чай, туалетний папір. Ніхто не дивився на ціни. Була паніка. 

Ми не знали що очікувати, чи будуть обстрілювати місто. Шукали бомбосховища. У першу ніч я не спав, був на нервах. 

З водою проблем не було. Очищена вода продавалась у магазинах. З продуктами дуже добре допомагали села - привозили м'ясо, хліб. Наш хлібокомбінат працював, у м'ясокомбінату були досить великі запаси. Ціни вони не дуже завищували. Подорожчання було буквально на 10-20 гривень. 

Було дуже складно дістати крупи і макарони. Спекулянти у перші дні війни скупили ці товари величезними партіями - тоді обмежень на кількість придбання товару не було. Згодом ці крупи почали надходити на базар і в невеликі магазини по завищених у три-чотири рази цінах. Придбати кілограм пшеничної крупи можна було за 100 гривень. Гречка, рис і цукор коштували приблизно по 120 гривень за кілограм.

Найбільший шок був тоді, коли ми виїжджали з міста. На блокпосту стояли буряти. Ми не знали, що за правилами проходження блокпостів плівка з передніх вікон в автомобілі має бути знята. Буряти зі злістю взяли штик-ніж і почали віддирати плівку. При тому що в машині сиділи жінки, перебувала маленька дитина. 

А найстрашніше було, коли нам розповіли знайомі, що орки у школах беруть документи дітей учасників АТО, щоб переслідувати родини. Це був уже перший дзвіночок, що з Бердянська потрібно було виїжджати. 

До евакуації нас спонукало складне пересування містом, проблеми зі здоров'ям сестри, а також те, що родичі брали участь в АТО. Після того, як ми виїхали, до нас приїхали російські солдати, згодом це повторилось ще кілька разів. 

До Токмака ми доїхали самі. Блокпости були, але рашисти нашу колону перевіряли не дуже ретельно. А коли ми заїхали у Токмак, там почався повний огляд: орки перевіряли автомобіль, примушували діставати речі, повністю сумки відкривали, обмацували. Після Токмака я спілкувався з іншими людьми, які розповідали, що російські солдати забирали каву, речі, продукти харчування, воду, телефони оглядати у декого. У Токмаку ми приєднались до Червоного Хреста, то вже був спокійний огляд. Проте вибірково деякі автомобілі перевіряли настільки прискіпливо, що румун, представник Червоного Хреста, був шокований від того що виробляли окупанти. 

Ми вивезли з собою чотири собаки: три маленьких і одного пітбуля. 

Життя змінилось дуже сильно. Мама й інші родичі втратили роботу. Я перевівся в інший магазин. У Запоріжжі ми перебуваємо разом з родичами в одному будинку. Це дискомфортно, зате надійно.

Допомагає відволікатись робота, спілкування з друзями. Сподіваємось, що скоро повернемось додому. 

Я знаю, що ми спочатку виженемо окупантів із Херсонської, Запорізької і Донецької області, а згодом з Луганська і Криму. 

Своє майбутнє бачу на батьківщині - в Бердянську.