У перший день війни я прокинулась від вибухів. Відкрила телефон і побачила повідомлення від друзів про війну. Було дуже тривожно, бо воєнні дії відбувалися дуже близько. Ми не встигли виїхати, бо біля нашого селища проходила лінія фронту. 

Труднощі були величезні, починаючи з відсутності води, світла і газу й закінчуючи відсутністю роботи і грошей. У перший же день ми скупились, а коли було спокійніше, нам привозили продукти і ліки. 

У нас горів п'ятиповерховий будинок. Дивом ніхто не загинув, але багато людей залишились без даху над головою, включаючи моїх шкільних друзів. Дякувати Богу, коли у нас був обстріл, ніхто не постраждав, але у Волновасі було багато знайомих, які зникли безвісти. 

Через три дні вже не було можливості евакуюватися. Ми не знали навіть, куди можна поїхати. Намагались виїхати тричі. Лише на третій раз нам дивом вдалось виїхати за один день. Зараз там такі черги, що люди чекають на виїзд тижнями. 

З нами в машині їхала дівчина з п'ятимісячною дитиною, а було дуже спекотно. Добре, що нам вдалося виїхати швидко. Мамина подруга вивозила кішку. 

Ми виїхали до Дніпра, бо у нас тут родичі. Я навчаюсь дистанційно в університеті. 

Довелося швидко подорослішати і вирішувати проблеми на більш дорослому рівні, аніж раніше. Я стала цінувати кожен день. 

Вдома було дуже важко морально. Тепер я розумію, що володіючи інформацією, проблеми можна вирішити. 

Мені б хотілося вірити, що війна закінчиться скоро. 

Я мрію вивчитись, знайти роботу, влаштуватись у якомусь місті і обов'язково повернутися додому.