У Сєвєродонецьку наша сім’я мала свою квартиру – наше затишне сімейне гніздечко, яке ми з любов’ю облаштували для себе. Тепер його немає зовсім, як і нашого звичного життя!

Війна застала нас саме вдома. Від обстрілів довелось ховатися у підвалі. Більше ніж три тижні ми не могли вийти звідти, бо весь час по нам стріляли Гради. Я бігала в квартиру за їжею під свист та гуркіт снарядів. Ми економили продукти: ділили одну буханку хліба на вісім членів сім’ї на добу.

Заради безпеки дітей ми евакуювалися до Івано-Франківщини. Приємно вразило, як незнайомі люди гостинно нас прийняли. Вони завжди поводяться дуже добродушно і щиро.