Дергачі опинились на лінії фронту з перших днів війни. Я з батьками знаходилась у підвалі під час масованих обстрілів. Саме це нас врятувало від касетних снарядів, які розлітаються скрізь, але не пробивають землю. 

Російська армія поступово руйнувала нашу вулицю, але наш будинок дивом залишався вцілілим. Одного дня моя мама сказала, що вона так більше не може і, не дивлячись на похилий вік, хоче покинути Дергачі. Я не могла їй відмовити. Ми ризикнули дістатися Харківського вокзалу, звідти їхали евакуаційні автобуси та потяги.

Зараз ми живемо у Полтаві. Повертатися додому плануємо, але згодом, бо там ще дуже небезпечно. Я сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, і ми житимемо в мирі.