Микола Чепенко згадує страшні обстріли, в яких гинули люди. Від нервових потрясінь і він, і дружина втратили здоров'я. Але була втрата і страшніше. До війни вони не могли й подумати, що переживуть сина.
На початку війни страшно було, бо стріляли з усіх боків. У нас в селищі відразу п'ять людей загинули. Від обстрілів у підвалах ховалися. У 2014 році ми втратили молодшого сина. На нервовому грунті у мене здоров'я сильно погіршилося, навіть зуби посипалися. Дружина теж хворіє, на ноги скаржиться.
До війни ми навіть не дуже замислювалися про вугілля, про продукти, хоч і пенсія була невелика. А коли почалася війна, притиснуло нас. Все на ліки йде. Але ми видираємося, Тільки б не стріляли.
Спасибі Рінату Ахметову, ми від нього допомогу отримували регулярно. Нам давали продуктові набори, миючі засоби. Самаритяни "Союз самаритян України" ще давали брикети, дрова, продукти. Якби не ця гуманітарка, навіть не знаю, як би ми вижили. Велике спасибі всім, хто нам допомагав.
Мріємо про швидке завершення військових дій. Буде мир - і здоров'я налагодиться. Ми якось картопельку в городі виростимо, проживемо, найголовніше – щоб швидше настав мир.
