Євгенію довелося розлучитися з батьками і виїхати з окупованого села на Херсонщині. Тепер він живе й навчається у Дніпрі.

До війни я був учнем 11 класу. Мені 17 років. Займався спортом – волейболом і футболом. Згадую безтурботне дитинство. Мріяв вступити до херсонського вищого навчального закладу.

У перший день війни мене охопив шок і страх. Ми почули вибухи через водосховище у Новій Каховці. Я був з родиною вдома. До нас в село почало приїздити багато людей з Мелітополя, Нової Каховки. Продуктів в магазинах ставало все менше, а ціни дуже зросли.

Спочатку було тихо в селі. А коли почали з'їжджатися окупанти – стало лячно. Вони пиячили, заселялися в пусті хати, приходили з обшуками. Страшно, коли були обстріли: невідомо, куди прилетить.

Коли село окупували, я виїхав з односельцями у Дніпро. Дуже важко було залишати батьків. Але вони наполягли. Зараз я живу у своєї сестри з її сім'єю в Дніпрі. Навчаюсь у технікумі, за це я теж вдячний сестрі. Оформив довідку внутрішньо переміщеної особи. Хочу перебратися жити в гуртожиток, щоб стати самостійним.