Касімова Анастасія, 8 клас, КЗ Слобожанський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Казакова Світлана Миколаївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Повномасштабне вторгнення в Україну стало для кожного з нас випробуванням. Та саме у цих найважчих умовах ми всі відкрили для себе силу, що змінює все - силу допомоги та єдності.

У перші дні війни моя родина опинилася у зоні активних бойових дій. Під Липцями. Ми були розгублені, налякані, не знали куди бігти.

Окупація... Це страшне слово, страшне явище. Мінімальний набір продуктів, що завжди тримали вдома закінчився. Не було ані хліба, ані дріжджів чи цукру, щоб можно було попити чаю або спекти хліб.

Я ніколи не забуду, як через декілька тижнів жінка з нашого села дала мамі півлітрову баночку цукру, як мама плакала, тримаючи у руці ту банку. Цукор... така проста річ, але в окупованому селі - це скарб.

Я знаю, що мама ніколи не забуде ту жінку та її півлітрову баночку. Ми всі допомогали один одному, хто чим міг. Ділилися всім, що знаходили у себе вдома. Я пам'ятаю, що в нас вдома завжди були люди. Хтось приходив за чимось, хтось щось приносив.

Я вперше по-справжньому відчула, що добро не потребує зобов'язань. Воно живе у серці кожного, хто здатен співчувати. Це змінило мій світогляд! Я зрозуміла: навіть у найтемніші часи людяність - це те, що тримає світ!

Коли ми згодом опинилися у безпечному місті, а потім, після деокупації повернулися додому - ми з мамою стали допомогати людям. Кому їжею, кому одягом, а деяким лише словами, простими словами, які дають підтримку та надію у нашому такому й досі непростому житті. Я знаю, що мама досі пам'ятає ту баночку цукру, тому допомогає навкруги всім оточуючим, чим може.

Події, що змінили мене, не були гучними чи героїчними - але саме вони дали мені віру у краще, у добро, у людяність.

І ця віра - найцінніше, що ми можемо зберегти і передати далі! Сила допомоги - це не лише про речі чи дії. Це про здатність бачити в іншому людину, про серце, яке не закривається навіть у найважчі часи!