Бірюкова Дар'я, 9 клас, В.с.п. «Науковий ліцей міжнародних відносин || - ||| ступенів» університету митної справи та фінансів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Подворчан Алла Зеновіївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна ввірвалася зненацька в моє життя, зруйнувавши звичний світ. У перші дні паніки я відчула себе розгубленою та безпорадною.

Я навіть зараз пам'ятаю, як ми з батьками, схопивши нашу перелякану Бусю, бігли в повній темряві до холодного підвального сховища. 

Як було лячно, коли в цій тиші ночі я чула приглушені сльози інших, таких же наляканих людей. І раптом допомога прийшла звідти, де не чекала – від небайдужих людей. У тому сховищі, де поряд зі мною тремтіла моя кішка Буся, а батьки намагалися зберігати спокій, молода поліцейська, її звали Анастасія, уважно вислухала мою тремтячу розповідь і просто сказала: "Ми допоможемо. Ви не самі". Її щирі слова, сказані приблизно 27 лютого того жахливого року, стали для мене невеличким, але таким важливим порятунком у цій тяжкій ситуації.

Анастасія, якій на вигляд було десь 28-30 років, розповідала, як їй самій було боязно у дитячі роки, коли вона зустріла війну в 2014 році на Донбасі з її бабусею, як вони тікали звідти під обстрілами і як боялись за своє життя. Її особиста історія вселила в мене слабку, але таку потрібну віру та надію, що ми обов'язково справимось, і я зможу стати такою ж сильною та мужньою, як вона.

Її прості слова прозвучали як рятівне коло, кинуте в море відчаю. Я і мої стривожені батьки отримали від Анастасії необхідні поради, кілька заспокійливих слів, її щиру підтримку, і найважливішим було відчуття, що ми не покинуті у своїй біді. У той момент мене переповнювали складні емоції: розчулення від її доброти, глибока вдячність за її небайдужість і неймовірне полегшення від усвідомлення, що ми не самотні.

Ця подія, що сталася наприкінці лютого, докорінно змінила моє сприйняття людяності під час війни. До того я бачила лише страх, руйнування та відчай.

Я зрозуміла, що навіть у найтемніші часи знаходяться ті, чия доброта здатна протистояти злу. Підтримка моїх рідних повернула мені віру в людей і в силу єднання.

Відтоді я й сама намагаюся допомагати іншим, пам'ятаючи, наскільки вчасно можна сказати добре слово та зробити відповідальний вчинок. Я намагаюся підтримувати знайомих, які опинилися у складних обставинах і просто намагаюся бути поруч з тими, хто цього потребує.

Моя подруга Ліза у якої помер її батько на війні, я їй допомагаю відчувати себе добре, багато з нею гуляю і підтримую. Ще моя знайома Вероніка, у якої теж батько на війні, я з нею теж провожу багато часу, в нас навіть на 24 лютого є традиція готувати на цю дату печиво з родзинками.

Тому підтримка інших стала для мене символом незламної сили людського співчуття, що здатне змінювати не лише життя окремої людини, а й її світогляд.