Гулевська Ірина, учениця 9 класу Чорноморського академічного ліцею імені Тараса Шевченка Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Верготі Лідія Танасіївна

«Чому бути українкою – це моя суперсила»

Наша Ненька Україна — це країна радості, щирості, краси. Але в той самий час — це країна гірких сліз, смутку й крові. Українці завжди боролися за життя, майбутнє й волю, проте менш за всіх їх мали.

Ми постійно розвиваємося, удосконалюємося та вчимося, але ніхто й ніколи не навчав нас бути героями. Героями, які живуть серед звичайних людей. У нас не вимагали мужності, вірності й терпіння. Ми, сучасні українці, відчуваємо ці риси у своїх серцях. Наша українська земля — це джерело могутності й процвітання. Українці сильні й незламні. Це та нація, яка своїм прикладом показала, що можна зробити «неможливе», як казали інші. Ми не лише боронимо свою державу, а й відбудовуємо її, не чекаючи, поки закінчиться війна. Українці впевнені, що отримають перемогу над усім злом. Наші герої справжні борці за щастя, за мир. Їх пріоритети — це краще, світле та спокійне життя в майбутньому для всіх, адже кожний із нас вартий спокійного буття.

У нашому місті є багато людей, які кожного дня допомагають українським янголам-охоронцям, - це волонтери. Насправді, це дуже важка робота, адже ти завжди намагаєшся зробити якнайбільше, бо розумієш, що на тебе розраховують воїни, яким найтяжче серед нас усіх. Тому небайдужі допомагають їм. Наприклад, наступного ж дня після підриву Каховської ГЕС усі мешканці України самі влаштовували на вулицях збори води, корму для тварин, їжі, ліхтариків, одягу, взуття й узагалі всього, що вважали за потрібне. Ці вчинки об‘єднують нас і роблять сильнішими. У нас немає «моє», у нас є «наше», ми не кажемо «я», ми кажемо «одна велика родина»!

Кожен із нас пишається тим, що він українець, і я - не виняток. Заради нашої перемоги всі ми вносимо посильну лепту. Із початком війни спілкуюся лише українською, адже поки живе мова - живе й народ. Також у нашому ліцеї щомісяця проходять акції «Допоможи захиснику». Усі ліцеїсти долучаються й допомагають, чим можуть. Приносимо печиво, чай, каву, шоколад, батончики, теплі шкарпетки й передаємо нашим бійцям. Пишемо листи зі словами підтримки і вдячності за те, що можемо жити й навчатися. У малюнках молодші ліцеїсти висловлюють надію на швидку перемогу й повернення наших захисників додому, де їх чекають рідні.

Наш шлях до перемоги — не простий. Проте ми крокуємо цією стежкою разом, допомагаючи одне одному. Тож тримаймося і нехай слова великого пророка справдяться: «Борітесь — поборете, вам Бог помагає…»