Хати горіли, машини вибухали. Мої діти все це бачили і чули. Було дуже тяжко дивитись на страх в їхніх очах. Так для мене почалася війна. Я це буду пам’ятати все життя. Думала, ми не виживемо. Чугуїв був під обстрілами постійно. Я з дітьми сиділа в погребі, виходити на вулицю було страшно. Аптеки не працювали, я просила ліки у сусідів.

Коли виїжджали, обстріли тривали. На щастя, вдалося дістатись Полтави. Зараз залишаємось тут. Нещодавно їздили в Чугуїв подивитись на стан будинку. Вікна всі вибиті - прикро на це дивитись. Повернулись до Полтави і поки що нікуди їхати не збираємось. Будемо чекати на завершення війни та мир.