Мені 47 років, я з міста Снігурівка. Є дружина, троє дітей. Сім’я була евакуйована, а ми з мамою були в місті, в окупації.

24 лютого страшний був день. Але найстрашніше – окупація. Коли заходили у двір і лазили по двору з автоматами незрозуміло хто. 

Кожен день були психологічні труднощі. Ні свободи, нічого не було - просто сиділи вдома, боялися носа висунути.

Зі світлом була проблема. Не було його декілька місяців, а вода своя була. 

Чим раніше скінчиться війна -  тим краще. І тільки нашою перемогою, по-іншому не буде миру. Моє майбутнє мене не дуже цікавить, головне - щоб війна закінчилася.