Мені 72 роки. У мене троє дітей і п’ятеро онуків. Я жила в місті Оріхів Запорізької області. У моїй квартирі вибиті вікна. Син жив у селі Преображенка. Його житло залишилося без даху. Він орендував будинок у селищі поблизу Запоріжжя. 25 липня я переїхала до нього. Тут лише кілька разів були прильоти. Нещодавно їздила додому по речі.

У нашій багатоповерхівці залишилося двоє мешканців. Вони виживають у підвалі.

В Оріхів ходить маршрутка. Проїзд коштує дорого, але багато людей їздить туди й назад. Мені потрібно ще раз з’їздити, але я чекаю, поки буде спокійніше. Останні кілька днів місто дуже обстрілювали. 

Я перенесла дві операції на серці. Виживаю на ліках. Щороку проходила лікування в кардіоцентрі. Цього року не змогла цього зробити, бо у тітки стався інсульт, і я її доглядала, поки в мене не прихопило серце. 

Мрію, щоб швидше закінчилася війна. Хочу додому.