Інна з чоловіком ховались від обстрілів у погребі в свекрів. Та коли над головою почали літати літаки і скидати бомби на будинки, вони пішли пішки в сусіднє село до Інниної мами

Ми з чоловіком прокинулись, коли подзвонили з роботи і сказали, що війна. Я відразу зрозуміла, що це не жарти.

Прийшли на роботу в дитячий садок, і нас всіх відпустили. Завідуюча подзвонила і сказала, що росіяни вже прорвалися і будуть іти через Охтирку. Повернулася я додому о першій годині дня, і біля нашого дому почалася перестрілка. Попали в машину, накриту брезентом, вона загорілась і горіла всю ніч. В нас не було світла. 

25-го числа я прокинулася о п’ятій ранку і побачила у вікно танки. В нашому дворі почалася стрілянина. Ми подзвонили батькам чоловіка зі стаціонарного телефону, бо мобільні були розряджені, взяли рюкзаки і побігли до них. 

На вулиці була пустота, ніде нікого. Це жах. Прийшли до батьків - і полетіли літаки. Залишилися ми у свекрів. 

Невідомість, зв’язку не було, світло то було, то ні, на вулиці - нікого, ні з ким неможливо поспілкуватися, ніхто не виходив. Мій чоловік не витримав. Сказав, що не може більше сидіти у погребі, пішов у поліцію (бо військкомату у нас не було) і записався добровольцем. Йому пообіцяли подзвонити. Потім почалися прильоти. 

У наш двір вдома прилетіла бомба, але, слава Богу, нас вдома не було. Наш дім тоді пошкодило, і вже немає у дворі ні гаражів, ні машини. Ми жили в страху цей місяць. Не знали, чи будемо жити, чи не будемо. У сестри також біля дому впала бомба, я взагалі не знаю, як її хата вистояла. Слава Богу, що сестра виїхала.

У мене на все життя залишиться в пам’яті, як літак розвертався і летів дуже низько прямо на мене! Тоді вже у мене нерви не витримали.

Кколи мер повідомив, що будуть дуже тяжкі дні, ми з чоловіком пішли до моєї мами в Кардашівку – за вісім кілометрів від свекрів. Тоді вже там ніякі машини не ходили. Але у мами був погріб маленький. Ми вирішили з чоловіком знайти більш-менш безпечне місце і викопали окоп на маминому городі. На щастя, в Кардашівці було тихо.

Коли обстріли Охтирки припинились, ми повернулись додому. Дякую, допомагають нам і волонтери, і благодійні фонди, і Червоний Хрест. В квартирі вікно і двері ми самі поставили, опалення у нас автономне. Світло – то таке, переживемо. Чоловік мій служить в Охтирці. Усе ми переживемо, якби не було того страшного.