Ми з чоловіком і сином жили в місті Оріхів Запорізької області. Мали власне житло. Працювали. 

Вранці 24 лютого я не чула вибухів, тому не могла повірити в те, що почалася війна. Усвідомила й злякалася лише тоді, коли побачила по телебаченню, як обстрілювали інші міста. 

У перші дні війни у місті почався хаос: люди знімали кошти з карток, скуповували продукти й пальне. Поки обстрілювали лише окраїни, ми залишалися вдома, а після прильоту снаряда у наш двір виїхали в Запоріжжя. Наш будинок частково пошкоджений. Ми забрали двох папуг, а собаку і двох котів залишили. Їх годують сусіди. 

Батьки залишилися в Оріхові. Я дуже хвилююся за них. Окупанти щодня обстрілюють місто. Були прильоти і на їхню вулицю. 

Я не можу вийти на роботу за станом здоров’я. Чоловік ходив на підробітки, а три тижні тому його забрали на війну. Ми з сином залишилися удвох. Отримуємо виплати від держави та гуманітарну допомогу. 

Я не навчилася долати стрес – п’ю заспокійливі. Не можу оговтатися від того, що чоловіка призвали. Сумую, плачу. 

Хочеться, щоб якнайшвидше закінчилася війна, але мені здається, що вона затягнеться надовго.