Мешканці села на Донеччини з 2014 року періодично чули перестрілки, тому і не дуже звернули увагу на початок великої війни. Але цього разу все було набагато жорстокіше – з руйнуванням житла і людськими жертвами

До війни ми з чоловіком і мамою мешкали в Мар'їнській громаді, у селі Георгіївці. Ми в такому регіоні жили, де були постійні обстріли, ми до них уже звикли, і навіть не звернули уваги, що почалося повномасштабне вторгнення.

Ми думали, що все буде, як у 2014 році: трохи постріляють і розійдуться. Але стали сильно гатити, почався обстріл вулиці. Слава Богу, що ми сиділи в підвалі, а так би, мабуть, і поранені були. 

Не думали, що будуть обстрілювати мирних людей, їхні домівки. У нас же не було військових, а по нас гатили «Градами». Ми такого не очікували. У 2014 році були просто квіточки порівняно з 2022-м. Це біда велика для всіх. В перші дні під обстрілами загинули два чоловіки, а один був поранений. Ми дуже злякалися.

Перший обстріл – і повилітали вікна в будинку, двері заклинило. Якби були в хаті, то не змогли б навіть вийти з неї. Сиділи в підвалі, спали в ньому. Було холодно. 

Їсти не могли приготувати, бо для цього треба виходити або в кухню, або в літню кухню, а там перебувати вже неможливо було. Місяць терпіли, а коли вже нерви здали, холодно було, не могли виходити з підвалу, то вирішили поїхати. Що змогли зі своїх речей узяти, те й привезли в сумці, а все інше залишилося там. 

Перебралися в Полтавську область. Зараз тут проживаємо в селі. Наш будинок зруйнований. Переїзд, звичайно, тяжко нам дався: розставання з рідним краєм, із усім, що нажили. Усе накрилося «мідним тазом», як кажуть у народі. Усе знищене. Добре, що машиною виїхали. Що туди вкинули, те й привезли з собою. Потім поки облаштувалися, поки знайшли житло…

Тут добрі люди. Нам місцеві допомогли з житлом, підтримують нас. Дякую їм. Прожили місяць на виїзді, повернулися додому, а там - те саме. Поїхали назад.

Роз'їхалися по всьому світу і діти, і внуки. Одного внука хоч бачимо двічі на рік, бо він на території України. А інші – за кордоном, виїхали ще до повномасштабного вторгнення.

Дивишся новини – таке враження, що війна безкінечна. Мабуть, потрібно всьому світові домовлятися, а не тільки двом країнам. І це не від простих людей залежить.

Хочу, щоб закінчилася війна, настав мир і було здоров'я, а все інше – як Бог дасть. Страждають від цієї війни військові та прості люди.